Твердиня - Максим Іванович Кідрук
— Досить, — спинив хлопця Х’юз-Коулман. — Почни з цих.
Сьома підтягнув до себе ноутбук Джейсона і взявся конвертувати дроби з вісімкової у більш зрозумілу десяткову форму. Перші два числа (одне висічене на чорній гранітній стіні, друге витиснене на золотому циліндрі завдовжки десять і завтовшки три сантиметри) дали десяткові дроби 8,511714 та 40,001974. Ні перший, ні другий не викликали асоціацій.
Сьому пройняло потом, футболка вкрилась вологими плямами.
На третьому знімку був сфотографований напис:
Манера написання символів дещо відрізнялась від тих, що у Білій кімнаті, хоча Сьома все одно їх розрізняв. Звіряючись із записником, щомить більше тремтячими руками хлопець занотував відповідник:
Джейсон Х’юз-Коулман нависав над ним. Росіянин відчував потилицею його теплий, але безбарвний віддих, боячись озирнутись і побачити срібний відблиск у вицвілих очах.
Користуючись калькулятором, Семен перевів отримане число в неправильний дріб. У чисельнику отримав число 36033138, знаменник лишився без змін 22445638. Записав обидва числа у десятковій формі:
36033138=98477910
22445638=60862710
І виконав ділення:
1,618… Ще один десятковий дріб без усякого смислу. Сьому накрила чадна слабкість. Руки стали ватяними, груди затопило важкістю, що розповзалася по тілу і відбирала бажання рухатися. Він відклав блокнот убік, відчуваючи, що не здатен конвертувати числа на решті знімків. Усе марно.
— Ану зачекай. — Джейсон узяв блокнот до рук. — Це часом не золотий перетин[140]?
Слово «золотий» збило хлопця з пантелику, він згадав кімнату з золотом у підземеллі Паїтіті і не зрозумів, про що говорить чоловік.
— Золотий?..
— Золота середина, золота пропорція, золоте число, — збуджено перерахував чоловік. — Ти маєш це знати, чорт забирай, згадай алгебру!
Раптово Сьома опинився в космосі, важкість зійшла, і він почувався, як у невагомості.
— О, — тільки й видушив він і з надією глипнув на Джейсона.
— Ти пам’ятаєш, як воно визначається?
Хлопець кивнув (він сам здивувався, але потрібний ірраціональний вираз виринув при першому натиску на пам’ять):
— Корінь з п’яти плюс один, і все поділене на два.
— Ну… — Х’юз-Коулман нетерпляче постукав долонею по столу. — Рахуй давай.
Росіянин повернувся до калькулятора і обчислив значення — 1,61803399. Від серця остаточно відлягло.
— Таки вона, — прошепотів Джейсон. — А ти, я бачу, розумник, ге.
Сьома покосився на чоловіка і вперше зауважив на його лиці щось схоже на повагу. Хлопець швидко перевів чотири записи, що лишилися, у десяткові дроби, але жоден із них не виявився числом, яке він зміг би ідентифікувати:
— Лише золоте число, решта — порожняк.
Джейсон вперся гепою об стіл і задумався, склавши руки на грудях.
— Я не здивований, — промовив він. — Решта чисел теж щось значать, і це важливі числа, просто ми їх «не бачимо». — Чоловік поводив долонею перед очима, як часом роблять перед обличчям сліпця, переконуючись, що він незрячий, а тоді знову склав руки на грудях.
— Але ж число π, е і золоту середину ми «побачили».
— Невже не розумієш?
— Ні, — признався Сьома.
— Числа, які ти перерахував, — безрозмірні. — Цієї миті хлопець усе збагнув. — Вони однакові в усіх частинах Всесвіту, не залежать від того, як їх виміряють. Інші константи — прискорення вільного падіння, гравітаційна стала, швидкість світла у вакуумі — залежать від основоположних категорій, таких як одиниця часу, маса, спосіб вимірювання відстані, і ці категорії є унікальними для всякої розвинутої цивілізації. Суть, скажімо, гравітаційної сталої не міняється, але її представлення, спосіб запису, зовнішня форма, що виражає цю суть, буде цілковито різною у нас, — Джейсон показав пальцем на себе, — і у них, — випростав руку до вікна, маючи на увазі цивілізацію Паїтіті. — Тепер ти розумієш?
Замість відповіді Сьома випалив запитання, що невідчепно гризло його з того моменту, коли він побачив кімнату із золотом:
— Чому це так важливо? У вас же стільки золота! Чому ви скнієте в Мадре-де-Діос?
Х’юз-Коулман провів тильною стороною долоні по неголеному підборіддю.
— Хтось робить гроші, хтось робить історію. Рауль Амундсен, Персі Фосетт, Роберт Скотт — ці люди помирали за ідею. Для них не існувало нічого іншого в житті, окрім бажання перемогти, крім непереборної жаги зробити щось, чого ще ніхто не робив до цього. Колумб сконав у злиднях, зате його ім’я ввійшло в історію. Кука вбили туполобі дикуни, але пам’ять про нього живе досі. Поглянь на біографію великих людей, Семе. Серед них ти не знайдеш жодного, чиїм всепоглинаючим прагненням було збагачення. Всі, хто шукав гроші, зрештою здобували багатство і поринали в небуття. Ті, що не зраджували своєї віри, живуть і будуть жити вічно.
«Понесло…» — повівши бровами, подумав Сьома, проте рота не розкрив. Джейсон продовжив:
— Тільки не думай, що я — пришелепуватий фанатик, який збирається киснути в цій Богом забутій дірі до самої смерті. Я — нормальний чоловік, як і всі, хочу будинок на Лонґ-Айленді, «мерседес» у гаражі і двійко-трійко вродливих панянок щовечора у ліжко. Колись я покину це мракобісся і повернусь у Штати, одначе перед цим… — Сивочолий затих, погляд затуманився.
— Перед цим що? — підштовхнув його Семен.
— Треба завершити. Треба все тут завершити. Не всі загадки Паїтіті розгадані.
— А ви можете їх розгадати?
Джейсон роздратовано вигнув брови, але переборов гнів, розуміючи, що питання має сенс: він тут уже два десятки років, і може просидіти ще двадцять, не посунувшись уперед ні на міліметр. Знизавши плечима, він проказав:
— Я завжди можу повернутись на батьківщину як простий учений і ввійду в історію, розповівши світові про Паїтіті. Сюди мигцем прискаче американський спецназ і перестріляє всіх цих обдовбаних перуанських мартишок, потім прийдуть будівельники, вирубають кілька гектарів лісу і збудують аеропорт. За кілька років місцина стане Меккою Південної Америки, другим Мачу-Пікчу. Точніше, Мачу-Пікчу стане другим після Паїтіті. Але… це не те, чого я прагну. Тут, на Паїтіті, відбувається багато дивних речей, як із каменями, так і… з людьми. Я хочу показати світові, чого я тут навчився. Я вже можу чимало, проте більшість із того, що дала мені Твердиня, стає неможливим, варто віддалитись від споруди на кілометр чи два. Не знаю, чому так. Та попри це хочу більшого, хочу
