Джерело - Ден Браун

Ленґдон не надто розумівся на хімії, але без проблем упізнав у тому, що виникло на екрані, базовий білковий ланцюжок. Процес тривав, і він побачив, як почали формуватися дедалі складніші молекули, витворюючи ланцюг шестикутників, схожий на стільник.

— Нуклеотиди! — вигукнув Едмонд; шестикутники продовжували змінюватися. — Ми бачимо, що утворилося через тисячі років! А промотуючи вперед, уже спостерігаємо перші натяки на структуру!

Він говорив, а тим часом один з ланцюжків нуклеотидів почав закручуватися й утворювати спіраль.

— Бачите?! — вигукнув Едмонд. — Минули мільйони років, і система намагається вибудувати структуру! Система будує структуру для розсіювання енергії, як і передбачав Інґленд!

Модель розвивалася далі, і Ленґдон, дивуючись, спостерігав, як проста спіраль стає подвійною, розширюючи свою структуру до вигляду найвідомішої хімічної сполуки на Землі.

— Боже мій, Роберте… — прошепотіла вражена Амбра. — Невже це…

— ДНК, — оголосив Едмонд, зупинивши відео на цьому кадрі. — Так, це вона. ДНК — основа всього живого. Живий код біології. А навіщо, спитаєте ви, система створює ДНК з тим, щоб розсіювати енергію? Ну, тому що гуртом легше працювати! Ліс дерев розсіює більше енергії, ніж одне дерево. Якщо ви інструмент ентропії, то найкращий спосіб зробити більше — це розмножити себе.

Тепер на екрані з’явилось обличчя Едмонда.

— Коли я почав прокручувати далі з цього місця, то побачив дещо абсолютно магічне… стартувала еволюція Дарвіна!

Він кілька секунд помовчав.

— А чому б ні? — продовжив він. — Еволюція — це той спосіб, у який всесвіт постійно випробовує й удосконалює свої інструменти. Найбільш ефективні зберігаються і відтворюються, стають дедалі складнішими й кращими. І врешті одні з тих інструментів стають схожими на дерева, а інші… ну, на нас.

Тепер Едмонд неначе летів у темряві, й над його головою світилася блакитна земна куля.

— Звідки ми? — спитав він. — Правда в тому, що ми — нізвідки… і звідусюди. Ми — продукт тих самих законів фізики, які створили життя по всьому космосу. Ми — не особливі. Ми існуємо з Богом чи без нього. Ми — неуникний наслідок ентропії. Життя не є сенсом існування всесвіту. Життя — це лише те, що всесвіт створює й відтворює, аби розсіювати енергію.

Ленґдон відчув дивну непевність, гадаючи, чи вповні він усвідомив те, що каже Едмонд. Так, ця модель матиме своїм наслідком зсув парадигми й викличе незгоду в представників багатьох академічних дисциплін. Але якщо говорити про релігію, то він не був певен, чи Едмонд якось вплине на погляди людей. Протягом століть віряни не звертали уваги на велетенську кількість наукових даних і раціональні, логічні факти, захищаючи свою віру.

Амбра, як видавалося, намагалася дати раду власним ваганням: вираз її обличчя був десь посередині між глибоким подивом і обережною нерішучістю.

— Друзі, — промовив Едмонд, — якщо ви уважно дивилися на те, що я показував вам, то зрозуміли, наскільки глибоке значення мають ці результати. А якщо ви ще не до кінця певні цього, то лишайтеся зі мною, бо це відкриття проклало шлях до ще одного одкровення — навіть більш значного.

Він зробив паузу.

— Відповідь, звідки ми… і близько не так вражає, як те, куди ми прямуємо.

Розділ 94

У підземній базиліці луною розкотилися кроки: до трьох людей, які зібралися в найдальшому її кутку, біг агент Гвардії.

— Ваша величносте… — задихано вигукнув він. — Едмонд Кірш… відео… транслюється…

Король розвернувся в кріслі — принц Хуліан теж повернув голову.

Вальдеспіно печально зітхнув. «Це було тільки питанням часу», — нагадав він собі. Однак на душі йому все одно було важко: тепер світ бачив те відео, яке тоді він на Монтсерраті дивився разом з аль-Фадлом і Кьовешем.

«Звідки ми?» — заяви Кірша про «небожественне походження» зарозумілі й блюзнірські; вони можуть дощенту зруйнувати людське поривання до вищого ідеалу, до відповідності Божому образу, за яким нас створено.

На превеликий жаль, Кірш на тому не спинився. За одним блюзнірством ішло друге, значно небезпечніше: воно пропонувало відповідь на питання «Куди ми прямуємо?», і ця відповідь викликала велике занепокоєння.

Прогноз майбутнього від Кірша був дуже згубним… настільки, що Вальдеспіно і його колеги просили Кірша не оприлюднювати його. Хай навіть його дані точні… але якщо світ дізнається про це, катастрофа буде невідворотна.

«Не лише для вірян, — розумів Вальдеспіно, — а для всіх людей землі».

Розділ 95

«Бог не необхідний, — подумав Ленґдон, повторюючи слова Едмонда. — Життя виникло спонтанно за законами фізики».

Думка про спонтанне зародження життя вже давно обговорювалась — у теорії — серед найбільших науковців, але зараз Едмонд Кірш показав усім надзвичайно переконливий аргумент, що саме це і відбулося.

«Ніхто ще не наблизився настільки до того, щоб це продемонструвати… навіть пояснити, як це могло статися».

На екрані в Едмонда первісний бульйон уже кишів маленькими віртуальними формами життя.

— Дивлячись на цю багатообіцяльну модель, — вів свою розповідь Едмонд, — я гадав, що буде, якщо це й далі триватиме? Чи воно розірве свою пробірку й дасть життя цілому тваринному царству, а там і людям? А якщо ще далі? Якщо почекати ще, чи дасть вона наступний щабель людської еволюції й скаже, куди ми прямуємо?

Едмонд знову опинився біля свого E-Wave.

— На жаль, цей комп’ютер не може створити модель такого масштабу, тож треба було якось спростити її. І я позичив техніку з несподіваного джерела… а саме у Волта Диснея.

Тепер на екрані з’явилося просте двовимірне чорно-біле зображення. Ленґдон упізнав мультфільм 1928 року «Пароплавчик Віллі» — диснеївську класику.

— Мультиплікація за останні дев’яносто років дуже активно розвивалася — від простих рухомих картинок із Мікі-Маусом до сьогоднішніх щедро анімованих фільмів.

Поряд зі старим мультфільмом з’явився зразок гіперреалістичної сцени з нової анімаційної стрічки.

— Цей стрибок за якістю подібний до трьохтисячолітньої еволюції від печерних малюнків до шедеврів Мікеланджело. Як футуролог, я зачарований будь-якою майстерністю, яка швидко розвивається, — продовжив Едмонд. — Техніка, яка уможливила такий поступ, як я дізнався, називається твінінг. Це прийом комп’ютерної анімації, коли художник просить комп’ютер згенерувати кадри між двома ключовими, так що перший поступово переходить у другий, і відповідні прогалини заповнюються. Замість того щоб малювати вручну кожну картинку, що уподібнювалося б до моделювання кожного малого кроку в еволюційному процесі, сьогоднішні митці можуть малювати кілька головних кадрів… а тоді просять комп’ютер заповнити проміжні кроки еволюції.

— Оце і є твінінг, — проголосив Едмонд. — Оце і є очевидне застосування сили техніки, і коли я почув про нього, то зрозумів, що він є ключем, здатним відкрити нам майбутнє.

Амбра питально поглянула на Ленґдона:

— Що