Джерело - Ден Браун
Едмонд показав на численні камери, розставлені понад краями столу.
— Використовуючи оптичні сенсори, які визначають швидкість, напрямок руху і кут обертання битка, я можу за допомогою підрахунків зробити «знімок» кулі в будь-який заданий момент. Завдяки таким знімкам я можу робити надзвичайно точні прогнози подальшого руху.
Ленґдон згадав, як використовував симулятор гольфу, де подібна технологія з гнітючою точністю передбачала йому типову ситуацію: м’яч завертає просто в ліс.
Едмонд тим часом вийняв великий смартфон. На його екрані було зображення більярдного столу з завмерлою віртуальною кулею. Над битком маячило кілька рівнянь.
— Знаючи точну вагу битка, його розташування і швидкість, — промовив Едмонд, — я можу розрахувати його взаємодію з іншими кулями й перебачити результат.
Він торкнувся екрана — і віртуальний биток ожив, розштовхав фігуру з куль, і чотири з них упали в різні лузи.
— Чотири кулі, — прокоментував Едмонд. — Непоганий удар. — Він поглянув у камеру. — Не вірите?
Він клацнув пальцями над справжнім більярдним столом, биток зірвався з місця, покотився, з гуркотом врізався у фігуру з куль і розігнав їх. Ті самі чотири кулі влучили в ті самі чотири лузи.
— Не зовсім машина часу, — посміхнувся Едмонд, — але майбутнє завдяки їй побачити можна. До того ж за її допомогою я можу змінювати вплив законів фізики, коли це потрібно. Ось, наприклад, можу прибрати тертя — і тоді наші кулі ніколи не сповільняться… так і будуть качатися, доки всі потраплять у лузи.
Він натиснув кілька клавіш і знову запустив віртуальний більярд. Цього разу, коли фігуру було розбито, кулі, відбиваючись від стінок, не сповільнювались і шалено ганяли столом, падаючи в лузи, доки залишилися кружляти на столі тільки дві кулі.
— І якщо мені набридло чекати, доки попадають оці дві, — мовив Едмонд, — я просто можу прокрутити процес уперед. — Він торкнувся екрана, і ті дві кулі прискорилися настільки, що їх стало ледь видно, і врешті теж упали в лузи. — Ось так я можу зазирнути в майбутнє задовго до того, як подія станеться. Комп’ютерні моделі — це дійсно віртуальні машини часу. — Він трохи помовчав. — Звичайно, в малій замкненій системі, на кшталт цього більярда, це доволі проста математика. А якщо взяти складнішу систему?
Едмонд показав пробірку Міллера — Юрі і всміхнувся.
— Гадаю, ви розумієте, що я з нею зробив. Комп’ютерне моделювання — це така собі машина часу, і загляньмо в майбутнє… можливо, навіть на мільярди років уперед.
Амбра посунулася на дивані, не зводячи очей з Едмонда.
— Як ви розумієте, — мовив Едмонд, — я не перший науковець, який досліджує первісний бульйон. У принципі, експеримент очевидний, але реалізувати його на практиці жахливо складно.
Знову з’явилося бурхливе первісне море з блискавками, вулканами й високими хвилями.
— Відтворення хімії океану треба симулювати на молекулярному рівні. Це десь так, як передбачати погоду, враховуючи точне розташування кожної молекули повітря в певний момент. Отже, пристойно змоделювати первісний океан можна тільки на комп’ютері, який розуміє не лише закони фізики стосовно руху, термодинаміки, тяжіння, збереження енергії і так далі, а ще й закони хімії, щоб можна було точно відтворити зв’язки, які утворює кожен атом у тому кипучому супі.
Тепер глядачам уже показували океан не згори, а з глибини за велетенського збільшення: у краплині води шумували віртуальні атоми й молекули, то з’єднуючись, то розпадаючись.
— На жаль, — промовив Едмонд, знову з’явившись на екрані, — така великомасштабна симуляція вимагає гігантської потужності процесора, якої не має жоден комп’ютер на землі. — Його очі знову радісно загорілися. — Жоден — крім одного!
Почулися звуки органа: залунав славнозвісний початок «Токати й фуги ре мінор» Баха — і на екрані з’явилося зображення величезного двоповерхового комп’ютера Едмонда.
— E-Wave, — прошепотіла Амбра, яка до того не могла спромогтися на слово.
Ленґдон дивився на екран. «Звичайно… це прекрасно».
Під драматичну органну музику Едмонд показав глядачам свій суперкомп’ютер: шалену екскурсію завершило відкриття «квантового куба». Орган вибухнув громоподібним акордом: Едмонд не шкодував ефектів.
— Головне, — відзначив він, — що E-Wave може відтворити експеримент Міллера — Юрі у віртуальній реальності надзвичайно точно. Я не міг змоделювати весь первісний океан, звичайно, так що створив таку собі замкнену п’ятилітрову систему, до якої вдавалися Міллер і Юрі.
На екрані з’явилася віртуальна посудина з хімічними речовинами. Вона більшала й більшала, доки її вміст стало можна розгледіти на атомному рівні: атоми носилися нагрітою сумішшю, з’єднувались і роз’єднувались під дією температури, електрики й руху.
— У цій моделі є все, що ми знаємо про первісний бульйон від часів експерименту Міллера — Юрі, зокрема й імовірна наявність гідроксильних радикалів від наелектризованої пари та сульфідів карбонілу від вулканічної активності, а також вияви теорій «зменшення атмосфери».
Віртуальна рідина на екрані й далі шумувала, у ній утворювалися групи атомів.
— А тепер прискормо процес… — радісно промовив Едмонд, і відео замелькотіло перед очима: утворювалися дедалі складніші сполуки. — За тиждень ми побачимо ті самі амінокислоти, які бачили Міллер з Юрі… — Тепер зображення рухалося ще швидше. — І ось… приблизно через п’ятдесят років ми починаємо бачити натяк на елементи РНК.
Усе кипіло, шумувало дедалі швидше.
— А тепер — іще швидше! — збуджено вигукнув Едмонд. Молекули на екрані з’єднувалися, структури ускладнювались, а програма накручувала сотні, тисячі, мільйони років. Усе мінилося з карколомною швидкістю, й Едмонд весело вигукнув: — І вгадайте-но, що в нас буде у пробірці?
Ленґдон з Амброю аж нахилилися до екрана.
Раптом радість Едмонда різко зникла.
— Абсолютно нічого… — промовив він. — Нема життя. Ніяких спонтанних хімічних реакцій. Ніякого моменту Творіння. Просто мішанина неживих речовин… — Він важко зітхнув. — Я б міг зробити тільки один логічний висновок…
Він печально поглянув у камеру.
— Щоб вийшло життя… необхідний Бог.
Ленґдон був глибоко вражений: «Що це він каже?!»
Але за мить обличчя Едмонда осяяла легка усмішка:
— Або ж, — промовив він, — може, я просто не врахував якогось важливого компонента?
Розділ 92
Амбра Відаль сиділа зачарована, уявляючи, як мільйони людей по всьому світу просто в ту саму мить, як і вона, захоплені презентацією Едмонда.
— То чого ж мені бракує? — промовив Едмонд. — Чому в моєму первісному бульйоні не утворюється життя? Я не знав — тож я зробив те, що роблять усі успішні
