Джерело - Ден Браун

На екрані з’явилася поважна жінка в окулярах — доктор Констанс Ґерхард, біохімік зі Стенфордського університету.

— Як ми можемо створити життя? — Вчена засміялася й похитала головою. — Не можемо! У тому й річ. Коли йдеться про процес такого створення — перехід межі, яка розділяє неживі хімічні речовини і живих істот, — тут наука сьогодні безсила. Немає способу пояснити, як це відбувається. Власне, саме уявлення, що клітини якимось чином організувались у форми життя, прямо суперечить закону ентропії!

— Ентропія, — промовив Едмонд, який тепер уже прогулювався гарним пляжем. — «Ентропія» — це просто красиве слово на позначення того, що все розпадається. Науково висловлюючись, «організована система неуникно деградує». — Він клацнув пальцями — і біля його ніг з’явився вигадливий пісковий замок. — Ось я щойно організував мільйони піщин у цей замок. Подивимося, що на це скаже всесвіт.

За кілька секунд накочується хвиля і змиває замок.

— Отож: усесвіт помітив мій організований пісочок і дезорганізував його, розмазав по пляжу. Це ентропія в дії. Не буває такого, щоб хвиля накотила на берег — і зліпила з піску замок. Ентропія розчиняє структуру. Піскові замки у всесвіті ніколи не з’являються: вони тільки зникають.

Едмонд клацнув пальцями та опинився на елегантній кухні.

— Коли ви нагріваєте каву, — промовив він, дістаючи з мікрохвильової печі чашку, над якою здіймається пара, — ви в ній зосереджуєте енергію. Якщо ви залишите свій кухоль на столі на годину — тепло розчиниться в кімнаті й розподілиться рівномірно, як пісок на пляжі. Знов ентропія. І це незворотний процес. Хоч скільки чекайте — всесвіт вам каву в якийсь чарівний спосіб назад не підігріє. — Едмонд усміхнувся. — Ну так само, як не збере докупи розбите яйце чи не відбудує змитий у море замок із піску.

Амбра згадала, що колись бачила інсталяцію «Ентропія» — ряд бетонних блоків, де кожен наступний був більш пошкоджений, а останній становив купу уламків.

Науковець в окулярах, доктор Ґерхард, знову з’явилася на екрані.

— Ми живемо в ентропійному всесвіті, — сказала вона, — у світі, де закони фізики не організують, а рандомізують усе. Тож питання стоїть так: як могли неживі речовини магічно організуватись у складні форми життя? Я ніколи не була релігійною людиною, але маю відзначити: існування життя — це єдина наукова загадка, яка мене могла б схилити до того, щоб розглядати можливість існування Творця всерйоз.

З’явився Едмонд і похитав головою.

— Мене нервує, коли розумні люди вживають слово «Творець»… — Він добродушно знизав плечима. — Я розумію: вони так роблять, бо просто не мають нормального пояснення того, як виникло життя. Але повірте мені: якщо ви шукаєте якусь невидиму силу, яка створює порядок у хаотичному всесвіті, то відповідь буде більш прозаїчна, ніж Бог.

Едмонд показав усім папірець, на якому були насипані залізні ошурки. Після того він підклав під нього великий магніт. Ошурки одразу вирівнялись, утворили організовану дугу.

— Ось, невидима сила щойно організувала нам ошурки. Це Бог? Ні, це електромагнетизм.

Тепер Едмонд опинився біля великого батута. На його поверхні були розкидані десятки різнокольорових кульок.

— Ось перед нами хаотично розкидані кульки, — промовив він, — але якщо я зроблю оце… — Едмонд поклав на край батута кулю для гри в кеглі, і вона покотилась еластичним матеріалом. Велика куля продавила батут — і розкидані дрібні кульки покотилися в заглибину й утворили коло навколо великої. — Їх організувала рука Божа? — Едмонд витримав паузу. — Теж ні… просто гравітація.

Тепер камера наблизилася до нього.

— Отже, виходить, що життя — не єдиний приклад упорядкованості у всесвіті. Неживі молекули весь час складаються у складні структури.

На екрані з’явився колаж фотографій: вихор, сніжинка, хвилясте русло річки, кристал кварцу, кільця Сатурна.

— Як ви бачите, іноді всесвіт організує матерію — здається, це пряма протилежність ентропії. — Едмонд зітхнув. — То що ж? Усесвіту більше подобається порядок — чи хаос?

Знову з’явився Едмонд. Тепер він ішов стежкою до славнозвісного купола Массачусетського технологічного інституту.

— Більшість фізиків стверджують, що відповіддю є хаос. Ентропія справді панує, і всесвіт постійно дезінтегрується в бік безладу. Сумна думка… — Едмонд помовчав і з усмішкою подивився на глядачів. — Але сьогодні я прийшов сюди зустрітися з перспективним молодим фізиком, який вважає, що є поворот… такий поворот, який може нам дати розгадку таємниці першопочатку життя.

——

«Джеремі Інґленд?»

Ленґдон був вражений: він зрозумів, якого фізика Едмонд має на увазі. Молодий — тридцять із чимось — професор Массачусетського технологічного інституту зараз став гордістю бостонської наукової спільноти: він збурив світ, започаткувавши нову галузь біології — квантову.

За збігом обставин, Джеремі Інґленд і Роберт Ленґдон навчалися в тій самій приватній школі — Академії Філіпса в Ексетері, і Ленґдон уперше дізнався про молодого фізика з часопису тієї школи «Наші випускники». Стаття називалася «Адаптивна організація під дією розсіювання». Хоча Ленґдон лише проглянув її й далеко не все зрозумів, але професорові стало цікаво, що його однокашник є водночас і блискучим фізиком, і вірянином — ортодоксальним юдеєм.

Ленґдон почав розуміти, чому Едмонда так зацікавила праця Інґленда.

На екрані з’явився ще один чоловік, позначений як фізик Александер Ґросберґ з Нью-Йоркського університету.

— Ми покладаємо великі надії, — промовив Ґросберґ, — що Джеремі Інґленд визначив глибинний фізичний принцип, який спричинив появу життя і його еволюцію.

Ленґдон, почувши це, випростався, Амбра теж.

З’явилось інше обличчя.

— Якщо Інґленд зможе довести правдивість своєї теорії, — промовив лауреат Пулітцерівської премії історик Едвард Дж. Ларсон, — то його ім’я пам’ятатимуть вічно. Він може опинитися в одному ряду з Дарвіном.

«Боже мій». Ленґдон знав, що Джеремі Інґленд здіймає хвилю цікавості, але це вже було цунамі.

Карл Франк, фізик із Корнелльского університету, додав:

— Кожні приблизно тридцять років людство робить велетенський крок уперед… І, напевне, це один із таких кроків.

На екрані замигтіли заголовки:

ЗНАЙОМТЕСЯ: ВЧЕНИЙ, ЯКИЙ МОЖЕ ДОВЕСТИ, ЩО БОГА НЕМАЄ

ПОРАЗКА КРЕАЦІОНІЗМУ

ДЯКУЄМО ТОБІ, БОЖЕ, — АЛЕ ДАЛІ ПІДЕМО БЕЗ ТЕБЕ

Заголовки йшли один за одним разом із уривками статей з великих наукових журналів. Усі проголошували те саме: якщо Джеремі Інґленд зможе довести свою нову теорію, то висновки будуть вибухові — не тільки для науки, а й для релігії.

Ленґдон подивився на останній — з інтернет-часопису Salon від 3 січня 2015 року.

БОГ ВИСИТЬ НА ВОЛОСИНІ: НОВІ БЛИСКУЧІ НАУКОВІ ДОКАЗИ ВЖАХНУЛИ КРЕАЦІОНІСТІВ І ХРИСТИЯНСЬКИХ ФУНДАМЕНТАЛІСТІВ

Молодий професор Массачусетського технологічного інституту завершує працю Дарвіна — і загрожує зруйнувати все, чим дорожать консервативні ідіоти.

На екрані знову з’явився Едмонд: він кудись ішов коридором університетського наукового комплексу.

— То який же велетенський