Джерело - Ден Браун

— Першопричина! — проголосив Едмонд. — Так Дарвін називав отой загадковий момент Творіння. Він довів, що життя постійно еволюціонувало, але не міг визначити, як розпочався цей процес. Інакше кажучи, теорія Дарвіна пояснює, чому вижили найбільш пристосовані, але не звідки вони взялися.

Ленґдон розсміявся: такого формулювання він іще не чув.

— Тож як з’явилося життя на Землі? Іншими словами, звідки ми? — усміхнувся Едмонд. — Протягом наступних кількох хвилин ви дізнаєтеся відповідь на це питання. Однак повірте мені: хоч яка дивовижна буде ця відповідь — це лише половина того, що я розповім вам сьогодні. — Він подивився в камеру усміхненим «пророчим» поглядом. — Виходить так, що те, звідки ми — це щось дивовижне… але те, куди ми прямуємо — це просто приголомшливо.

Амбра і Ленґдон стурбовано перезирнулись, і хоча Ленґдон відчував, що ця заява зроблена здебільшого від властивої Едмондові гігантоманії, професорові ставало дедалі менш затишно.

— Першопочаток життя… — продовжив Едмонд. — Він лишався таємницею за сімома замками ще від часів міфів про створення світу. Протягом тисячоліть філософи й науковці шукали якихось знаків і свідчень про джерело життя.

Едмонд тепер тримав у руках ту саму пробірку з каламутною речовиною.

— У 1950-х роках двоє таких шукачів — хіміки Міллер і Юрі — провели сміливий експеримент, який, вони сподівалися, мав точно показати, як почалося життя.

Ленґдон нахилився до Амбри і прошепотів:

— Ця пробірка отам, — і показав на вітрину в кутку.

Вона здивувалася.

— А навіщо вона Едмондові?

Ленґдон знизав плечима. Судячи з химерної колекції предметів у квартирі Едмонда, ця пробірка була просто частиною історії науки, якою той хотів володіти.

Едмонд швидко виклав суть спроби Міллера та Юрі відтворити первісний бульйон, аби життя виникло в посудині з неживою матерією.

На екрані з’явилася шпальта The New York Times від 8 березня 1953 року зі статтею «Зазирнути в минуле на два мільярди років».

— Очевидно, — зауважив Едмонд, — цей експеримент декого вразив. Його наслідки могли бути вибуховими, особливо у світі релігії. Якби життя чарівним чином виникло в пробірці, то ми б знали: законів природи самих по собі достатньо, аби створити життя. Потреба в надприродній істоті, яка з небес дала нам іскру Творіння, відпала б. Ми б зрозуміли, що життя просто є… неуникним побічним продуктом законів природи. Навіть важливіше: ми б мали зробити висновок, що оскільки життя спонтанно виникло тут, на Землі, то майже напевне те саме сталося і ще десь у космосі, що б означало: людина — не унікальна, людина не є центром Божого всесвіту, і людина — не самотня у всесвіті.

Едмонд зітхнув.

— Однак, як, мабуть, знає багато хто з вас, експеримент Міллера — Юрі не вдався. У результаті виникло кілька амінокислот, але не з’явилося нічого й віддалено подібного до форми життя. Хіміки робили нові й нові спроби, по-різному поєднували інгредієнти, по-різному нагрівали суміш, але ніщо не допомагало. Як видавалося, життя — так вважають релігійні люди — вимагає божественного втручання. Міллер і Юрі з часом припинили досліди. Релігійна громадськість зітхнула з полегшенням, а науковці повернулися до своїх проектів. — Едмонд на мить замовк, і в його очах зблиснули веселі бісики. — Власне, до 2007 року… коли сталося дещо несподіване.

Едмонд розповів, як забуті пробірки Міллера і Юрі були знайдені в шафі Університету Сан-Дієго в Каліфорнії після смерті Міллера. Його учні заново провели аналіз зразків за значно більш чутливими сучасними технологіями — вдалися, зокрема, до рідкої хроматографії та мас- спектрометрії — й отримали приголомшливі результати. Як виявилося, той перший дослід Міллера — Юрі дав більше амінокислот і складних сполук, ніж учені могли виміряти за тих часів. Новий аналіз умісту посудин показав кілька важливих азотистих основ — «кубиків», з яких будується РНК і, можливо, за сприятливих умов навіть… ДНК.

— То була надзвичайна новина у світі науки, — завершив розповідь Едмонд, — нове свідчення на користь того, що життя, можливо, справді просто зароджується… без божественного втручання. Складалося враження, що дослід Міллера — Юрі дійсно досяг мети, але для того, аби щось визріло, потрібно більше часу. Не забуваймо важливий момент: життя еволюціонувало мільйони років, а ці пробірки не пролежали в шафі й шістдесяти. Якщо ми будемо вимірювати перебіг експерименту в кілометрах, то це все одно, що пройти лише якийсь сантиметр…

Він дав цій думці зависнути в повітрі.

— Навіть зайве говорити, — продовжив Едмонд, — що вчених охопила нова хвиля інтересу до створення життя в лабораторних умовах.

«Пам’ятаю!» — подумав Ленґдон. Гарвардський біологічний факультет тоді влаштував бенкет під кодовою назвою БНОБ — «Будуймо нашу особливу бактерію!».

— Звичайно, «сучасні», — мовив Едмонд, намалювавши в повітрі лапки, — релігійні лідери різко зреагували на цю подію.

На стіні показали головну сторінку сайту creation.com — Ленґдон упізнав постійну мішень обурення і кпинів Едмонда. Ця організація справді неухильно проповідувала креаціонізм, однак прикладом «сучасного релігійного світу» її навряд чи можна була назвати.

Гаслом організації було «Проголошувати істину й авторитет Біблії, підтверджувати його міцність — особливо в історії, викладеній у Книзі Буття».

— Цей сайт, — мовив Едмонд, — є популярним, впливовим і містить, не жартую, десятки блоґів про небезпеку перегляду результатів Міллера і Юрі. На щастя для прихильників сайту creation.com, боятися їм особливо немає чого. Навіть якщо в результаті цього експерименту утвориться якась форма життя, то до того часу ще мільярди зо два років.

Едмонд знову показав глядачам пробірку.

— Як ви можете уявити, я б найдужче хотів забігти на два мільярди років уперед, а тоді зазирнути в цю пробірку й довести, що креаціоністи помиляються. На жаль, для цього потрібна тільки машина часу… — Едмонд витримав паузу, хитро дивлячись у камеру. — Тож… я її створив.

Ленґдон поглянув на Амбру, яка від початку презентації навіть не поворухнулася. Вона не зводила темних очей з екрана.

— Машину часу, — промовив Едмонд, — зробити нескладно. Дозвольте мені показати, що я маю на увазі.

На екрані з’явився безлюдний бар, і Едмонд зайшов у нього, наблизився до більярдного столу. Кулі були викладені, як завжди, трикутником і чекали на початок гри. Едмонд узяв кий, схилився над столом і вдарив по битку. Він покотився до трикутника.

За мить до того, як биток розігнав кулі, Едмонд крикнув:

— Стоп!

Биток застиг на місці — магічно зупинився за мить до удару.

— Просто зараз, — промовив Едмонд, дивлячись на завмерлий рух на столі, — якби я попросив вас передбачити, яка куля влучить у яку лузу, чи змогли б