Місце під зорями - Анні Кос

— Мій конунг повторює пропозицію, зроблену майже половину місяця тому вашому ханові: опустіть зброю, відкрийте ворота міста, і ваші люди зможуть піти звідси та забрати все, що захочуть, окрім рабів та дітей, народжених ними. Лід готовий проявити милосердя і забути старі образи, аби дати можливість нашим народам жити в мирі.

— Половину місяця тому? — здивовано перепитав Гоньд. — Вперше чую.

— Моя пані, леді Йорунн, мала щастя особисто передати ці вісті Талгату, — пояснив Хала. — Втім, не впевнений, чи хан вирішив поділитися ними з власними воєначальниками.

Гоньд вилаявся зі щирого серця, Делгер лише насуплено кивнув, мовляв, от вам і довіра від власного правителя.

— З чого б твоєму конунгу проявляти таку щедрість? — вперше подав голос Очір, голова зайсан найменшого з племен. — Чи син Каніта втратив надію здолати нас у бою? Боїться, що стіни міста йому не по зубах?

— Рано чи пізно Вітахольм впаде, — в голосі Хали прозвучала така нереборна впевненість, що присутні мимоволі підібралися. — Питання лише в тому, скількома життями буде оплачена ця перемога.

— Припустимо, просто заради жарту, що це так, — підкреслено зневажливо махнув рукою Удвар. — Чим ти доведеш правдивість своїх слів? Звідки нам знати, що все це правда, а не хітрість, аби ми самі здали місто?

— Мій правитель дає слово. Він заприсягся відпустити з миром і повагою кожного, хто не захоче лити кров.  

— Слово? Чи це не занадто мало?

— Вирішувати тільки вам. Пане, ви дозволите? — Хала кинув погляд на Дергера. Тайгута важко зітхнув, витягнув зі складок одягу згорнутий сувій, прикрашений важкою сургучною печаткою, та виклав його на стіл. — Тут договір про мир, підписаний конунгом, — пояснив бранець. — Лід пропонує вам назавжди забути про гнів, образи й кров, що розділяли нас довгі триста років, а також обіцяє не шукати й не карати винних у різанині в Астарте. Ви мусите покинути Вітахольм, відступити до старого північного кордону королівства й залишитися там. Коли конунг упевниться, що його вимоги виконані, він розгляне можливість розселення кочових племен на необроблених, але родючих землях. Ви збережете право обирати власних нобонів, але визнаєте Ліда єдиним законним правителем усіх племен й присягнетеся йому, як своєму хану. Після цього ви матимете ті самі права й обов’язки, що й хольдинги.  Ви зможете торгувати, ростити дітей і не побоюватися, що чергова війна обірве ваші життя.

— Щедра пропозиція, — з іронією протягнув Удвар.

— Це менше, ніж ви маєте зараз, — погодився Хала, — але значно більше, ніж у вас залишиться вже через місяць. 

— І що ж твій конунг хоче натомість? Незайманих дівчат на кожну ніч року для свого гарему? Чи йому більше подобаються юні хлопчики? Не соромся, друже, кажи як є. Може, він хоче, аби наші первістки залишилися у нього в заручниках чи накаже подарувати половину майбутнього врожаю на потреби своєї армії?

— Ви віддасте на суд хана Талгата. Звільнете Вітахольм та Теритаку, відпустите всіх полонених й більше ніколи не підіймете зброї проти нас. А хлопчиків можете залишити собі, якщо, звісно, у вас є в них така гостра потреба.

У кімнаті повисло важке мовчання.

— А ти нахабне цуценя, — з певною повагою протягнув Гоньд. — Як і твій конунг, до речі.

— Я бачу більше сенсу в цій пропозиції, ніж у всіх обіцянках та вимогах Талгата за останній рік, — несподівано підтримав хольдінга мовчазний Очір.

— Я теж згоден обміркувати це, — важко зітхнув Делгер.

— Що обміркувати, дурні? — вибухнув Удвар. — Ви відкриєте ворота — і вас усіх уб'ють на місці.

— Ні, шановний, — другий бранець зробив крок уперед. — Конунг прагне мира й завжди тримає слово.

— А може, він просто боїться битися одночасно з Талгатом та імперією? Або вже допетрав, що війна — справа важка і довга, а у вас ні людей, ні ресурсів? А може, мені варто наказати принести сюди розпеченого заліза, і ми поговоримо про зовсім інші речі? Наприклад, скільки у Ліда вершників, лучників, піших воїнів, яке спорядження ви маєте, якими дорогами пересуваєтеся? Цікаво, що ти заспіваєш, коли я почну знімати з тебе шкіру живцем, — прошипів Удвар, зайшовши Халі за спину. 

Від короткого болісного удару під коліно високий воїн був змушений опуститися на підлогу. Другий бранець сіпнувся було уперед, але Гоньд міцно вхопив його за зв’язані за спиною руки й відкинув до стіни:

— Посидь-ка поки що осторонь, хлопче.

Удвар вчепився пальцями у волосся Хали, змусив його закинути голову назад і притиснув лезо до незахищеної шиї:

— Давай-но ще раз: що такого знає конунг Лід, про що не знаємо ми, і що дає йому підстави поводитися настільки зухвало?

— Імператор, ваш союзник, не прийде. Ви залишилися самі, без підтримки та союзників. 

— Порожні слова. Мені немає діла до Золотої імперії та союзів, що шукає Талгат. У нас самих вистачить сил, щоб розбити ваше військо.

— Але тепер на вашому боці не буде магів. А на нашому — будуть. Пожежі, негода, раптові замахи тоді, коли ви почуваєтеся в повній безпеці… Ви ще не знаєте, який жах чекає на вас у майбутньому. А от Великий хан знає, бо вже зустрівся з дочкою Каніта віч-на-віч. Саме вона залишила йому на пам'ять два поранення. Могла вбити, але помилувала, дала час обміркувати все. Чи це хан теж зберіг у таємниці? Як гадаєте, чому? Бо знає, що це — кінець в першу чергу для нього.

Удвар хотів було розсміятися у відповідь на ці слова, але кинув швидкий погляд на інших нойонів — й прибрав лезо від шиї Хали.

— Та що ви слухаєте цього побитого пса? — розлютився він.

— Але Талгат і справді промовчав про перемовини. Та й про магів. Згадай того лорда з сутінкових земель й те, як він наказував полум’ю, — хитнув головою Дергер. — Проти їхніх здібностей ми безсилі.

— Ну то ти вже готовий на зраду, — Удвар зі злістю метнув кинджал у стіну над його головою. 

— Охолонь, — Делгер одним точним дотиком зупинив тремтіння руківʼя зброї та підвівся. — Хоч усе тут рознеси, а ситуація не зміниться. Ми повинні вибрати, — він підняв зі столу договір, підписаний Лідом. — А це — не прості слова, це — шанс змінити майбутнє. — Він розвернувся до бранця: — Хала з Гілону, я багато про тебе чув. Ти вже був один раз у полоні разом з Йорунн, й врятувався лише дивом. Прийти сюди було або божевіллям, або відчайдушною хоробрістю. Присягнися життям своєї пані, що говориш правду.