Місце під зорями - Анні Кос

— Вже знайшла привід похвалитися своїми навичками? — Ульф кинув на Йорунн хитрий погляд. — Утім, чому дивуватися: спокій назавжди покинув мене в момент нашого з нею знайомства.

— Можна подумати, що до цього ти вів життя мирного городянина, — не залишилася в боргу дівчина. — Але ти не відповів мені на запитання. Звідки ти взявся, як зміг відшукати нас серед цих просторів і чому взагалі залишив Недоре?

— Ох, — скривився Ульф. — Як завжди безмірно допитлива, а терпіння так і не навчилася. Залишив, бо так було треба. Знайшов, бо знав, як і де шукати. І, до речі, я не вештаюся: в мене є офіційний дозвіл мандрувати степом без супроводу, — він витяг зі шкіряного футляра на паску скручений аркуш паперу й махнув ним перед носом Йорунн. — Вартовий загін твого друга Ейдана перехопив нас, ледь ми встигли оминути ліси. Хороші у вас хлопці, старанні, — багатозначно хмикнув він. — Та коли ми все ж знайшли спільну мову й довели, що не є шпигунами, нам люб’язно передали свіжі новини та навіть попередили, що шукати тебе у Гілоні поки немає сенсу. Ну я й вирішив перевірити, наскільки добре працює пошукове закляття, яке Хальвард налаштував на тебе ще у Кінна-Тіате.

Йорунн лише підвела очі вгору й зітхнула.

— Ви марно ризикували, — зауважив Лід. — Відкрите зіткнення з Талгатом може початися будь-якої хвилини. Краще не мандрувати у безлюдді без супроводу.

— Матиму на увазі, — Ульф притиснув долоню до серця підкреслено шанобливим жестом. — Втім, гадаю відтепер в цьому не буде потреби. Якщо дозволите, я б хотів приєднатися до ваших військ у Гілоні. Сподіваюся, мій скромний досвід і посильна допомога стануть вам у пригоді. 

— Як я вже переконався, Талгат не гребує користуватися порадами й навичками воїнів з імперії. Думаю, буде справедливо вирівняти шанси, — відповів Лід. — Прийму вашу підтримку з вдячністю.

— Тоді прошу вас, конунгу, тимчасово вважати мене своїм підданим, — церемонно схилився Ульф.

— Наскільки тимчасово? — уточнила Йорунн.

— До вашої повної й остаточної перемоги, зрозуміло, — Ульф нарочито здивовано підняв брову. — Хіба може бути інакше?

— Що ж, — зітхнув Лід. — Тоді будьте готові до того, що перший бій почнеться вже ввечері, і пройде він зовсім не під стінами ворожого міста, а під дахами наших будинків.

— Добре. Принаймні, від нудьги не помремо, — усмішка в Ульфа вийшла багатообіцяльною. — Чи можна мені сказати дещо особисте, мій конунгу?

— Так. І кличте мене просто на ім'я.

— Ліде, хочу, щоб ви знали: для мене буде честю виступити під вашими прапорами.

— Дякую. Тоді в дорогу. На нас чекає цікавий вечір.