Місце під зорями - Анні Кос

— Дай вгадаю, — трохи примружився Ульф. — Ти в сумнівах, чи зазнала нападу тільки долина Міати, чи у Великому степу теж неспокійно?

— Приблизно. Це надто далеко, аби я зміг відчути відлуння.

— Припустимо, що біда сталася й там. І? Це нічого не змінює. У них є Йорунн. Вона впорається не гірше за тебе, якщо опиниться поруч із порталом. А якщо далеко, то нічого вже не змінити. Якщо вона дісталася того святилища і повернула брата, то удвох їм має бути легше.

— Ні. Я стежу за мостом постійно, поки її не було там.

— Тоді будемо вважати, що все попереду. 

— Минуло понад два тижні.

— Я теж хвилююся за нашу степовичку, але не квап події. Вона зробить усе можливе. 

— На жаль, я боюся не за Йорунн, а за нас, — прозвучало це відсторонено. — Знаю, що не мав права утримувати її, але тепер мене мучать сумніви. Моїх сил може не вистачити, щоб самотужки впоратися з імператором і демонами. Я можу зазнати поразки, Ульфе, не воєнної, а магічної, і це буде катастрофою. Недоре потрібна підтримка.

Ульф відставив келих в сторону й нахилився до друга:

— Недоре чи особисто тобі? Усього лише два тижні без Йорунн — і ти вже став боягузом, що подумки готується до поразки?

— Добирай слова! — очі Хальварда спалахнули. 

Ульф задоволено посміхнувся:

— Отак краще. Терпіти не можу, коли ти дозволяєш своєму минулому брати гору над розумом і логікою, — він незворушно плеснув в келих Хальварда ще. — Але, якщо чесно, я згоден: із таким розподілом сил ризикувати небезпечно і їй, і тобі. То як, хочеш відправити до неї вісника?

— Ні, — Хальвард заперечно хитнув головою, на його губах заграла хитрувата посмішка, а потім він відсалютував келихом Ульфу. — Точніше — не простого вісника. Ти ж давно хотів побачити степ на власні очі, чи не так?