Місце під зорями - Анні Кос

— Я поділяю ваші почуття, — піднявся зі свого місця Яфаг із роду Кайнаксарт, один із помічників Адоя. — Можливо, якщо дивитися здалеку, наші зусилля здаються дочці Каніта незначними, а успіхи недостатніми, але, — він злегка знизав плечима, немов перепрошував, — ми вже зробили все, що було можливо, задля виживання. 

— Я почула вас, шановний Яфаге, — спокійно відповіла Йорунн. — Однак дивитися лише назад, коли попереду зароджується буря, нерозумно. Хто ще хоче висловитися?

Зі свого місця піднявся літній воїн, один із тих, хто приїхав з Танасісу.

— Моє ім’я Фоурт із роду Сагде, і я теж маю дещо сказати. Я набагато старший за вас і побачив чимало битв. Війна з ханом забрала в мене всю сім'ю, залишивши тільки двох маленьких онуків. Звісно, наш хиткий мир не зберігатиметься століттями, але чому б не почекати ще кілька років, перш ніж знову підіймати зброю?

— Тому що в нас немає не тільки років, а навіть кількох місяців. Скажіть, як багато з вас покидали кордони степу? Чи знаєте ви, що відбувається за горами на заході прямо зараз? Я — бачила. І я — знаю. На нас чекає зовсім інша небезпека. Не маленька сутичка за право назвати себе ханом, правителем, королем або конунгом, а спустошлива війна на винищення за можливість просто жити, дихати й сподіватися на краще.

— З ким же?

— З тими, хто принесе магію в наш степ. З істотами, один лише вигляд яких здатний поставити найхоробріших із вас на коліна. З тими, хто не робить різниці між хольдінгами, кочівниками, мешканцями південних пустель або жителями північних гір. З тими, хто незабаром пройде шлях з не таких уже й далеких Золотих земель.