Місце під зорями - Анні Кос

— А ти б спробував відлупцювати, — гмикнув Ейдан. — Сильно б здивувався.

— Ейдане, припини, ніхто нікого не битиме. Кіте, — вона легенько штурхнула його під ребра, — не стискай ти так сильно — синці поставиш.

— Вибач, — він одразу ж прибрав руки й посміхнувся винувато. — Не хотів.

— Знаю. Сердишся?

— Звичайно серджуся. І злюся. І радію. І не знаю що думати. І ще мені соромно настільки, що верзу казна-що.

— Дурниці, — вона полегшено зітхнула. Страх чергової втрати розтанув, поступаючись місцем полегшенню. — Як же я рада тебе бачити! — тепер уже вона сама обійняла Кіта. 

— Ну що, — поцікавився Ейдан, — це варто зірваних навчань?

— А? Так, мабуть. Але перепрошувати не стану усе одно: міг би й по-людськи пояснити.

— Та й грець із тобою. Приїхав — це головне. Тут таке діло… Гадаю, нам  знадобиться вся підтримка, яка тільки можлива.

— В чому? — розгублено уточнив лучник. — З ким?

— З радою, — Йорунн відсторонилася й понизила голос. — Я все розповім, але не тут. Йди за мною.