Місце під зорями - Анні Кос

— Зрозуміло, Гілон зробить усе, щоб повернути хольдінгам їхню честь і втрачені землі, — погодився Адой. — Однак, я не довіряю судженням пані Йорунн. І не впевнений у тому, що чекає на нас у разі перемоги над Талгатом. Ми мусимо підкоритися її магії чи її таємничим союзникам? І хто насправді буде правити її руками, чи не та сама імперія, якою нас лякають, ніби дітей — громом і блискавкою?

— Та як ти смієш так розмовляти зі своєю правителькою? — не витримав, нарешті, Хала, проте Йорунн вимогливо підняла руку, закликаючи до тиші.

— Хочете знати, чого я вимагатиму від вас після перемоги? — усміхнулася вона. — Нічого. Ви оберете найдостойнішого, нехай він візьме тягар влади.

— Ви добровільно відмовитеся від спадщини батька? — у тоні Адоя відчувалася недовіра.

— Я ніколи не бажала корони. Тим більше, що вона все ще належить моєму братові.

— Але конунг Лід мертвий.

— Хтось із вас бачив його тіло? Стояв на його могилі? Можливо, Талгат надав інші докази його загибелі? Я не вірю в його смерть.

— Ліда немає з нами ось уже чотири роки й ніхто не чув ні слова про нього.

— Ви й про мене не чули. Проте я повернулася і стою перед вами.

— Якби ваш брат був сьогодні тут, я б перший підтримав його, — у голосі Адоя продзвенів щирий сум. — Він був найдостойнішим із нас, саме йому віддані наші серця і наша вірність. Але реальність часом нещадна.

— Тоді, смію припустити, ви зрадієте, дізнавшись, що Лід може повернутися й очолити війська, — посмішка Йорунн стала зовсім недоброю. — І що саме магія, моя магія, у яку ви не бажаєте вірити, допоможе у цьому.

Люди підхопилися зі своїх місць і заговорили разом, намагаючись перекричати одне одного. Спокій зберігали лише Лонхат з Оріком, Ейдан, та Кіт із Халою.

— Я зроблю це: поверну конунга Ліда до Гілону, — голос Йорунн з легкістю перекрив увесь галас у залі рад. — Присягаюся життям. Якщо мені вдасться задумане, то натомість я вимагатиму від вас вірності та беззастережної підтримки. Спочатку ми переможемо Талгата, а потім — укладемо союз із кочовими племенами. І коли кордону на півночі не стане, наші діти зможуть спати спокійно.

— Ми підемо за тобою. В ім'я вітру, трав і неба, — слова Лонхата відлунням повторили більш ніж половина з присутніх.

Адой промовчав і тривожно переводив погляд з одного соратника на іншого. Тільки зараз він зрозумів, в яку пастку потрапив. Відмова коритися Ліду — це не просто сумніви й суперечки, це — бунт і зрада. А одна тільки згадка про повернення законного правителя — за допомогою магії чи будь-яким іншим способом — викликала не аби яке піднесення в усіх. Йорунн вичікувально дивилася на Адоя, навіть не приховуючи насміху.

— Я не дуже вірю в те, що Лід живий, але не можу не визнати, що повернення конунга надихне хольдінгів більше, ніж будь-що інше, — нарешті вичавив від із себе з кислим виразом обличчя. — Буде так, як сказала пані Йорунн. Скільки часу на це потрібно?

— Десять днів. Зі мною вирушать тільки ті, кого виберу особисто я. Якщо мене спіткає невдача, ви продовжите жити так, як вважатимете за потрібне. Але якщо я вийду з цієї сутички переможцем, всі ви підтвердите присягу моєму дому.

Адой важко підвівся й закусив губи. На нього дивилися десятки очей й відступати стало просто нікуди. Він зціпив пальці рук і різко видихнув:

— Нехай так і буде. В ім'я неба, трав і вітру!