Місце під зорями - Анні Кос

— Тим сумніше те, що в цей день серце моє повнять сумніви. Як підданий, який присягнувся служити Ліду, сину Каніта, я мав би привітати і його сестру Йорунн, і з загального схвалення повернути їй спадщину предків. Однак розум мій кричить про обережність, упокорюючи пориви душі, хоч би якими глибокими й щирими вони були. Упевнений, ви, жителі Гілона і Танасіса, конярі й фермери, мирний люд і воїни, погодитеся: майбутній правитель зобов'язаний бути втіленням всіх чеснот. Йому мають бути притаманні прямота, сила, мудрість і, — Адой зробив значну паузу, — вірність і чесність щодо підданих. Таким був Лід, таким був його батько Каніт, такими були всі їхні предки до самого Хольда. Вони дихали із нами одним повітрям, розділяли наші складнощі й досягнення. І хоча моя радість від зустрічі з пані Йорунн безмірна, але я не можу не поцікавитися, — тут він повернувся прямо до неї й в очах його на мить промайнуло щось зле: — як так сталося, що ці чотири роки ви провели окремо від власного народу і чи насправді ви все ще одна з нас?

Тиша в залі стала дзвінкою. Те, що сказав Адой, прозвучало, як найгірша образа з усіх, що може завдати один хольдинг іншому. Слухачі завмерли, одні — в очікуванні відповіді, інші — в передчутті бурі. Йорунн і бровою не повела, нарочито повільно встала і вийшла в центр порожнього простору.

— Дякую за щирість, градоправителю. Ваші сумніви можна пробачити, особливо з огляду на тягар відповідальності, що ліг на ваші плечі, — від її прямого погляду, цілковито позбавленого сум'яття чи страху, Адой ледь не смикнувся. — Питання поставлено справедливе, тож кожен з вас має право на щиру відповідь.