Обрані - Надія Філіпська
Шість років потому.
У Школі було галасливо, сьогодні закінчилися останні іспити і студенти раділи майбутнім канікулам. Я стояла в тіні дерев, спостерігаючи за веселощами.
– Сумуєш? – поцікавився Річард.
Він стояв біля сусіднього дерева так, ніби провів тут останні півгодини.
– Спостерігаю, – я кивнула в бік студентів, що веселилися.
Обраний на мить подивився у вказаному напрямку, посміхнувся і знову повернувся до мене.
– Як все пройшло? Що вирішили на Верховній Раді?
– Король підтримав нас. Він вважає, що кожен має займатися своєю справою.
– І як маги відреагували? – я не вірила у мирне вирішення цієї проблеми. Не після того, що ми пережили шість років тому.
– Вони примиряться з цим. Щоправда, потрібно трохи часу.
– Шкода, що наш задум не вдався.
– Це не наша вина. Маги за пʼять років не змогли засвоїти магію стихій, як ми не намагалися. Лише одиниці їх поповнили наші ряди.
– Роберт би освоїв, – несподівано для самої себе сказала я.
– Так. Він і ще пара магів, з тих, хто зараз нудиться на прикордонному посту, відбуваючи своє покарання.
– Наш задум провалився і нам, як і раніше, доведеться самим справлятися зі стихією.
– Так. Але ми спробували. А це головне.
Річард правий. Після відновлення Школи обраних, ми всі роки намагалися навчити магів стихіям, але на жаль не всім це виявилося під силу. Все ж таки хороший бойовий маг не може опанувати магію стихій. Не здатні вони відчувати тонкі потоки стихій, їхні коливання та напрямки. Лише одиниці, зі слабших змогли відчути потоки і приєднатися до рядів обраних.
– Річарде, і що, Верховна Рада ось так просто все скасувала?
– Не просто. Король зобовʼязав нас пильніше відбирати магів при наборі в Школу, так що доведеться нам переглянути Канони Стихії, особливо ту їх частину, що описує прийом до Школи новачків. Ну а маги, як і раніше, займатимуться своїми справами. Треба ж комусь підтримувати магічний кордон на кордоні з Північними землями та й нежиті менше не стало. Тож їм як завжди знайдеться робота в нашому королівстві.
– Невже знову щось задумуєте? – поцікавилася Емма.
Вона тільки-но закінчили розбір завалів в архівах, і з Еріком приєдналися до нас.
– Ні, просто робочі моменти.
– Як нудно, – протягнула Емма.
– Кіро, а й справді, попереду літні канікули, невже ми залишимося в Орсені на всі канікули?
– Чому ти так вирішив? – усміхнулася і подивилася на обраного. – Нас чекає подорож!
– Кіро, – примружився Річард, – ти зараз говориш про подорож до Сінару?
– Саме так. Прийшов час і тобі розібратися з минулим.
– Що ж, ти як завжди права. Потрібно навідатися до рідних у Сінар.
– Річарде, Кірстен! – до нас підбігла Ельза. – Як шкода, що я завтра їду. Мені так не вистачатиме влітку Школи, друзів і вас, – випалила дівчина на одному подиху.
– Ельзо, це ж лише два місяці. А батько тебе вже, мабуть, зачекався, – повчально відповів Річард.
– Ой, зовсім забула. Батько запрошував вас у гості. Ви приїдете?
Ми з Річардом переглянулися.
– Думаю на зворотньому шляху йми заскочимо у Сторн. Що скажеш? – звернувся Річард до мене.
– Хороша ідея.
Ельза втекла прощатись із друзями, а ми ще стояли в тіні дерев, спостерігаючи за студентами.
– Річарде, невже Рада Обраних вас ось так просто відпустить? – запитала Емма.
– Я тепер один із Ради, так що все залагоджено, – запевнив її Річард.
– Я все ще в це не вірю. Дітріх справді гідна заміна Магістру, якщо він узяв тебе до Ради. Добре придумано, – зауважив Ерік.
– Це ти про що? – не зрозуміла я.
– Річард зайняв місце в Раді, а отже ви удвох залишитеся з обраними, і нікуди від нас не подінетеся, – пояснив Ерік.
– Еріку, ми й так нікуди б не поділися. Я обрана, і не може бути ніяких інших варіантів. Так, мені знадобилося багато часу на розуміння цього, але тепер я впевнена в своєму виборі.
– Кіро, я радий що ти вирішила всі свої проблеми і тепер можеш насолоджуватися життям на повну. Я тут дещо придумав, потрібна буде твоя допомога, – таємничо повідомив Ерік.
– Щось цікаве? – очі Річарда загорілися в очікуванні пригод.
– Річард! Тепер тобі доведеться подумати, перш ніж робити дурниці, – зауважила я. – Ти тепер не просто обраний, чи змінний викладач. Ти тепер у Раді обраних!
– О точно! – вигукнув обраний. – Тепер я взагалі безкарно можу робити дурниці! – промовив він, і голосно засміявся.
– Тільки спробуй, – вигукнула я і теж засміялася. – Я за тобою наглядатиму.
– Я за тобою також, – уже серйозно пообіцяв обраний.
