Будні феодала - 1 - Олег Говда

— Гаразд, Михасю, тобі краще знати. Але, якщо надумаєш, я свій внесок готовий зробити. І ще… Виступаю з загоном за годину до Смоленська. Обіцяв воєводі Корольковичу в одній справі допомогти. Підкинеш провізії на дорогу?

— Це можна… — староста знову здивував мене. — Спорядимо… Але й у мене прохання буде…

Слава тобі, Господи. Я вже думав, захворів старий.

— Коли до нас знову завернути надумаєш, прикупи пару мішків солі? Чує серце, треба цієї зими запасів якомога більше зробити. Щось насувається... І навряд чи Полісся осторонь залишиться.

— Добре… Але якщо так, то й про те, що я сказав, подумай. А ще, не зле б частокіл підправити. Скоро зовсім упаде. Втім, ти староста, а я людина заїжджа. Сьогодні тут, а завтра — за тридев'ять земель. Сам думай…

Староста пішов думати, а я послав першого ж хлопчака, що підвернувся, за своїм військом. Був упевнений, що їм зараз не солодше, ніж мені. Але, виявилося, нічого подібного. Цепеш давно всіх підняв і вже готував до від'їзду. Ні, схоже, він точно вампір, щоб мені з цього місця не зійти, адже на моїх же очах глечик вина вицідив, як воду, а на вигляд такий свіжий, ніби за все життя нічого міцнішого за кисляк не пив.

Ну, вампір — не вампір, а справу свою колишній капітан міської варти знає добре. Ні відібрати, ні додати. Хоч одразу в сідло.

Так і вчинив. Чого тягнути?.. Дочекався тільки доки сини старости збігають благословення батька отримати, а заразом і провізію принесуть, Федот із Настусею попрощається, — і скомандував: «По конях!»

«Село Полісся, — прокоментував «секретар», коли я озирнувся на виїзді. — Мешканці дуже поважають вас. У селі ходять чутки, що староста десь приховав скарбничку на чорний день. Цілих триста талерів. А ще баби подейкують, що син коваля хотів заслати сватів до дочки мірошника, то Четвертак з П'ятаком зловили його і пригрозили добряче побити, якщо по-доброму від дівки не відстане. Самі, чи що, одружитися на Ганусі надумали?»

Цікавий поворот сюжету… Тільки цього не вистачало. Треба провести серед хлопців роз'яснювальну бесіду. Щоб не захоплювалися. По-перше, — син коваля, це майбутній коваль, а то й зброяр. А мені в селі такий майстер стане в нагоді. Значить, нічого перспективні кадри калічити. Ну, а по-друге, — треба ж і міру знати. Чи брати вирішили, що Ганнуся має їм до старості «дякувати» за порятунок від розбійників? А ну як залетить ненароком? Самі ж на ній вони точно не одружаться. То чого дівчинці життя псувати? Вирішено. Обов'язково мізки дуболомам вправлю. На першому ж привалі... А мірошнику, про всяк випадок, пораджу зятя не відважувати. Сім'я вона, як відомо, осередок суспільства і взагалі… до прибутку.

Трясця, чим займатися доводиться. І це ще не моє село, а так — добрі знайомі.

Я підвівся в сідлі і озирнувся. Чисто, порожньо — наче виметено. Аж зло бере... Ні щоб вискочили з лісу якісь дезертири. А то в мене в гаманці після найму запорожців досі порожньо. Та й нудно без пригод.