Будні феодала - 1 - Олег Говда

— А самі ви багатьох відпустили, коли ті на колінах благали про помилування? Ні, панове, вибачайте, нам з вами не по дорозі.

Зрозумівши, що на них чекає, лісовчики спробували знову схопитися за зброю, але запорожці були напоготові. Ткнули списами, по два на кожного, і розбійники тільки захрипіли.

«Перемога. Ви здобули 674 талери. Ви здобули «440» пунктів досвіду. «270» пунктів розділено з загоном. Частина ваших бійців заслуговує підвищення. Ви знайшли предмет екіпірування Легкий панцир «До захисту тіла +28»

— Суворий ти, батьку… — промимрив П'ятак, витираючи одягом убитого клинок. — Це ж війна... Усі воїни зі здобутку годуються.

— Ну, припустимо, вас я годую… — ой, не вчасно він мені під руку підліз. — Давно так думати став? А якби ось такі воїни на Поліссі налетіли? Та хоч зараз, коли там із усіх захисників — десяток новобранців? Як гадаєш, що було б? Гора трупів, зґвалтовані дівки та спалені хати?.. Ну, і коли вже зайшла про те розмова... Якщо ще раз почую, що ви з братиком продовжуєте доньці мірошника руки під поділ запускати, вкорочу по лікоть. Ви мене знаєте…

— Та ти що, батьку… — бухнувся на коліна Четвертак, а потім і молодший. — Вона з того разу сама нас кличе до себе на сінник. Ось тобі хрест! — хлопець розмашисто осяяв себе хресним знаменням, молодший повторив, як у дзеркалі. — Ну, а нам чого відмовлятися? Дівка солодка… гаряча. Але, якщо ти звелиш не чіпати Ганнусю, матір'ю покійницею клянуся: ноги нашої більше на млині не буде.

— Клянуся… — підтвердив П'ятак.

І дивилися при цьому хлопці на мене такими світлими очима, що в правдивості їхніх слів навіть інквізитор не зміг би засумніватися. Ось тільки я не такий легковірний. Сам умію чесну пику робити. Так що, вдаю ніби повірив, а перевірити не забуду.

— Це ти за яку Ганнусю гайдуків розпікаєш, батьку? — озвався один із запорожців. — Ту руденьку, що на млині живе? Трясця … Добре, що ми теж тебе почули. Побережемося там медку шукати.

Після чого козаки переглянулись і зайшлися таким дружним реготом, що я й сам усміхнувся. Може, й не брехав тоді отаман розбійників?

— Та ну вас до диявола, жеребці застояні. Чорт ногу з вами зломить, другу — вивихне, а не розбереться. Я в охоронці дівочої невинності не наймався. Самі з вусами... Але якщо хоч одне слово скарги від старости чи батька якої селянки почую, то п'ятдесят батогів отримає будь-хто. Незважаючи на чини та заслуги. А тепер, годі язиками чухати, збирайте здобич. Лісовчики не таті лісові голопузі, глядиш чого і перепаде цінного. До Смоленська вже рукою подати, там усе продамо. А якщо собі щось придатне придивитеся — теж не заперечую. Заслужили… Володійте.