Повернути себе. Том 1 - Олександр Шаравар

Розділ 1

- Фіск, ти розумний хлопець, - хоч чути Фіску ці слова було і приємно, але він знав, що буде далі, - Але ти впевнений, що хочеш знову подати в суд на дядька?

- Так, пан Некар казав, що в мене є шанси повернути майно сім'ї, - промовив Фіск громадському юристу.

- Пан Некар трохи не договорював. Те, що я зараз скажу, ти рано чи пізно все одно дізнався б. У судах перемагають не ті, хто має рацію, а ті, хто багатший. - вимовив Ловтир Жан, він щиро співчував хлопчині, але краще вже він відкриє цьому хлопцеві очі на те, як світ влаштований, ніж той потрапить у неприємності.

       Жан уже не вперше зустрівся з Ебенезером Фіском, це була їхня вже десята зустріч. І якщо спочатку навіть сам Жан вважав, що шанси на повернення майна були доволі високими, то вже після початкового розслідування він зрозумів, що без шансів.

      Ебенезер Носіл був рідним дядьком Фіска, після смерті батьків у жахливій катастрофі на монорейці в передмісті Трітауна, в якій сам Фіск дивом вижив, отримавши лише кілька переломів і сильний струс мозку, Носіл взяв на себе опіку над хлопчиком.

       Але, як виявилося, зробив він це не через якісь родинні почуття. Усе виявилося набагато простіше. Носіл вирішив скористатися ситуацією, щоб роздобути у свої володіння понад три тисячі квадратних аксів родючої землі.

      Варто було хлопчикові виписатися з госпіталю, як він, користуючись шоковим станом хлопчика, підсунув на підпис документи про нібито консервацію будинку. Насправді це виявилася дарча на все майно сім'ї Фіска. 

        Як свідок угоди виступив Анджей Маркуні, бридкий, слизький адвокат. У Тритауні всі знали, хочеш узаконити незаконну угоду - звертайся до нього. 

      Уже сотні разів намагалися його притягнути до відповідальності, але зв'язки, що тягнулися до столиці, дозволяли уникати покарання. Саме тоді, коли Жан дізнався про свідка угоди, він зрозумів, що шансів на перемогу в справі немає. 

       Про що він і розповів Фіску на наступній зустрічі. Але хлопець наполіг на передачі позову до суду. Загалом результат виявився тим, на який і розраховував Жан. Усе засідання тривало десять хвилин і в результаті суд виправдав Ебенезера Носіла у зв'язку з відсутністю складу злочину. 

        Хлопчик же змушений був заплатити тисячу кредитів за витрати суду та п'ятсот кредитів моральної компенсації за наклеп на шановного землевласника Ебенезера Носіла.

         Три місяці Фіск не отримував свою стипендію, всі гроші йшли на оплату судових витрат і моральної компенсації. І ось, через три місяці, Фіск прийшов знову.

         Ловтир був звичайним юристом із соціальної служби юридичної допомоги малозабезпеченим. І якщо вже кому і виступати проти Анджея, то точно не йому.  Безпосередній начальник Жана після минулого випадку запросив його до кабінету і пояснив, що не варто йти на поводу якогось хлопчиська, не варто турбувати шанованих людей. 

       - Отже, без шансів? - запитав Фіск. Зовні Фіск не змінився після відповіді Жана. Такий самий охайний хлопчик із легкою посмішкою на вустах і непередавано важким поглядом. Якщо на мить забути, що перед тобою стоїть дитина, то можна подумати про ветерана, який пройшов десятки битв.  Але тепер, після того як Жан зруйнував останні надії хлопця, щось змінилося. Було якось неприємно просто перебувати поруч із ним, страшно. Здавалося, що смерть стоїть буквально за рогом. Жан навіть на кілька митей забувся і почав перевіряти через нейромережу записи камер за дверима кабінету. Звісно, там нікого не було, а тому він постарався взяти себе в руки, і повернувшись до обличчя хлопця відповів.

      - Я з цією справою не зможу ніяк допомогти. Тобі потрібен не громадський адвокат, який не має жодного авторитету в суді, тобі потрібен професіонал.   Я можу тобі порадити кілька людей. Але навіть щоб вони просто подивилися на твою справу, треба буде заплатити не менше десяти тисяч... - промовив Ловтір, хоч як би йому було шкода хлопця, але знову отримувати догану від начальства, та й програвати чергову справу, він не збирався. 

      - Я зрозумів, спасибі за допомогу,- вимовив Фіск і почав вставати зі стільця.

      - Фіск, прошу, не нароби дурниць,- промовив Жан, бо відчув, що хлопець зважився на щось.

      - Я не буду робити дурниці. Я чекатиму, поки "дядько" зробить дурниці,- багатообіцяюче промовив Фіск. У його посмішці на мить промайнула сильна ненависть, через що Жан злегка здригнувся. Життя в Ловтира теж було не цукор, але він усе ж виріс у люблячій сім'ї, а от хлопцеві так не пощастило. Уже сьомий рік, як він живе в дитячому будинку.

        - Будь обережний, - вимовив Жан,- Якщо знадобитися моя допомога - звертайся.

            У відповідь Фіск ще раз подякував Ловтиру і залишив кабінет. Насправді Фіск і не розраховував на те, що йому вдасться законним шляхом повернути майно, яке належало його родині.

             Він уже знав про те, що землі тричі змінили власника, для того щоб не було можливості їх повернути стандартним шляхом. І тепер ними володіє донька дядька   Ірма, вона була ровесницею Фіска і, найімовірніше, навіть не підозрювала про володіння землею. 

          Бачив він Ірму кілька місяців тому в торговельному центрі, окрім як про нові сукні та розваги вона і не думає. Тож домовитися з двоюрідною сестрою шансів було нуль.

          Він навіть підійшов із нею познайомитися тоді, представившись двоюрідним братом. Але крім презирливих фраз про те, що з жебраками вона не спілкується, Фіск нічого не почув, а коли її подружки підтримали свою очільницю сміхом, то він ледь від сорому не згорів.

         Загалом Фіск розумів малоймовірність повернення свого майна, але до останнього сподівався на те, що закон і справедливість переможе. Але ні, не в ті він часи народився для цього.

         Нині кожен думає насамперед про себе і свої кишені.  Але досить про погане, сьогодні в нього були приємні плани. Побачивши ще на виході через скляні двері свою подругу, Фіск одразу тепло посміхнувся.