Будні феодала - 1 - Олег Говда

— Ку-ку-рі-ку!

Та що за нісенітниця зі мною відбувається? Вдруге поспіль сняться сни, реальність яких буквально зашкалює. Звідки вони — з минулого чи з майбутнього?.. Спогади чи фантазії? Якщо спогади, то відповіді залишилися у тому житті, про яке я забув і все набагато складніше, ніж здається, а ця гра лише одна із верств реальності. Чи все ж таки — це мої фантазії?.. Що більш подібне на правду, особливо, якщо звернути увагу на еротичні подробиці.

Ну, з цим буде розібратися простіше, ніж згадати минуле. Вирішено, нині ж завалюся на сінник із селяночкою посимпатичніше та без зайвих комплексів. Тоді й подивлюся: які сновидіння відвідають мене потім?

Незважаючи на неспокійний сон, виспався я чудово, і тіло вимагало руху. Добротного такого струсу. А собі коханому треба потурати і балувати... Ніхто більше цим не перейметься.

— Здорові були, соколи!

— І тобі доброго ранку, батьку… — незграбно вклонилися новобранці. — Як спочивати зволили?

Тьху, ти… Пора вже звикнути, бо весь час здається, що з мене кепкують. Паки, паки… іже херувими… зело на літак запізнюємося.

— Дякую. Сподіваюся, ви теж добре відпочили, бо сьогодні я нікого щадити не збираюся. Кожен відчує на собі увесь тягар ратної служби. Щоб потім до вил та граблів поверталися з радістю та вдячністю.

Спіймавши кураж, говорив у такому дусі ще кілька хвилин, а потім велів Четвертаку і П'ятаку видати бійцям із запасників одяг міцніший і зброю справжню. Списи та тесаки, вилучені у розбійників. Нічого, що зазубрені чи іржаві. Заодно й приведуть зброю у порядок, а я потім у старости ціну спитаю, як за нове. Грошей, правда, з нього навіть під тортурами не витрусиш, а от провіанту в дорогу цілком може статися, що й підкине...

За півгодини вишикувалися заново. Швидко, мені якраз вистачило часу вмитися і злегка перекусити шматком свіжого хліба та кухлем охолодженого молока. До слова, багато хто захоплюється парним, а я його ненавиджу. Вим’ям коров'ячим пахне і ані трішки спрагу не втамовує. Зовсім інша річ — з льоху. Ммм... бальзам.

— Ну що, соколи, настав час показати собі та людям, чого ви навчилися і на що придатні. Закінчилась потіха, починається робота. І хоч противник у вас буде несправжній, попітніти доведеться всерйоз. Я і господи Цепеш приглянемо, щоб обійшлося без смертовбивства, але…

Згадай чорта, він тут як тут... Варто мені лише було ляпнути про те, що противник буде несправжній, як на площу вибіг скуйовджений хлопець і заволав так, наче його різали, а всі навколо були глухі:

— Башибузуки! Розбійники! Рятуйтесь!

Довелося схопити недоросля за комір і гарненько струснути.

— Тихо, не репетуй…

Доморощений глашатай шморгнув носом і стих, дивлячись на мене величезними, виряченими від переляку очима.

— Скільки їх? Звідки йдуть? Як озброєні? Можеш сказати?

Але той тільки шмигнув голосніше і махнув рукою у бік західної околиці.

— Там… там… рятуйтесь…

Зрозуміло, доведеться рекогносцировку самому робити.

— Влад, Федот… Беріть усіх бійців і за мною. Я вперед — гляну, кого чорт приніс. Михасю, баб і дітей збери в найміцнішу хату, двері зсередини замкніть і не вилазьте, поки сам не покличу…

— А якщо… — почав той.

— Жодних «якщо», старосто. Краще починай думати, яку свинку на трапезу різатимеш. А то й бичка бити... В честь перемоги над супостатом.

Я не просто хвалився. Навіть без ополчення мій загін уже міг на рівних протистояти чи не сотні розбійників, а то й більшій кількості і вийти зі сутички без особливих втрат. Гірше, якщо Полісся вирішив розорити хтось із сусідів.

Шляхта й у мирний час не гидувала у такий спосіб покращити власний добробут та послабити сусідів. А зараз і зовсім розперезалася. Що завгодно на розбійників чи дезертирів списати можна… Хати спалити, селян і худобу перегнати до себе. Піди потім, знайди винного. Ми, звичайно, і такому загону зуби перерахуємо, але втрати вже будуть більші.

Помилився я. Треба було не коней кращих вибирати, та міцніші чоботи, а ще пару-трійку запорожців найняти.

Хлопець вчасно прибіг, не забути потім нагородити. Щоб усі запам'ятали і пильнували. А ще, непогано, підказати Михасеві, щоб хоч якусь оглядову вежу спорудив чи дзвіницю. Дзвона в селі, ясна річ, немає — задоволення не з дешевих, але саму будівлю чомусь не звести? Справа богоугодна та потрібна. А там буде видно. Може й трапиться який спонсор.

А розбійників і справді чимало... З усієї округи зібралися чи що? Може й не сотня, але не набагато менше. Одне радує — це не гайдуки та не дворові козаки. Та сама голозада мішанка.

Гм… Якщо вдуматись, навіть непогано вийшло. Планував останнє тренування провести максимально наближено до дійсності — а ця реальність, взяла і наблизилася по-справжньому. Шкода, звичайно, не всі парубки ще готові, але зате тепер ті, хто виживе, стануть справжніми бійцями.

— До чого війна людей довела, — буркнув Федот. — Замість того, щоб землю орати та хліб сіяти, мужики один одного в неї закопують.

— Про це після бою зі священником поговориш, а зараз бери всіх своїх і лізьте на дах он тієї і тієї хат. Як розміститеся, так і починайте стріляти, команди не чекайте. Тільки цільтеся добре, не вистачало, щоб своїх побили.