Будні феодала - 1 - Олег Говда

І що в такому разі залишається звичайному героєві? Правильно, драпати! І чим швидше, тим краще. Я і дременув… Точніше — кінь. З місця в кар'єр... Благо, легка кавалерія завжди в змозі уникнути поєдинку з важкою. Секунд тридцять скакав, не забуваючи заряджати мушкет. Потім притримав коня, змусивши перейти на крок, а сам розвернувся у сідлі на сто вісімдесят градусів. Головою до хвоста.

Добро... Чорний лицар ще не втратив надії наздогнати мене, так що дистанція не сильно перевищувала можливості вдалого пострілу.

— Бабах!

«Складність пострілу «10». Ушкодження «36». Пункти вміння володінням вогнепальною зброєю збільшено на «1».

Лицар скаче, мій кінь крокує, я перезаряджаю мушкет.

— Раз, два, три, чотири, п'ять… вийшов зайчик погуляти…

— Бабах!

«Складність пострілу «7». Ушкодження «42».

Складність… ушкодження… На що мені вся ваша бухгалтерія, якщо лицар скаче далі? Добре, хоч не прискорився... Встигну ще разок вистрелити чи дати драпака, а потім почати все спочатку? Наче встигаю... Тільки без метушні... Якщо не вб'ю, зістрибну з сідла. Він упреться в мого коня, а я опинюся за спиною лицаря!

— Бабах!

«Складність пострілу ....»

— Бінго! — я закричав так радісно, що «секретар» ображено замовк. — Так! Знай наших! Це тобі не над дівками знущатися!

Жаль, товаришів «чорного» мої подвиги не вразили. Або навпаки… Як подивитися. Принаймні всі вони, у кількості чотирьох ченців і ще трьох таких же, у воронених обладунках, у цей момент показалися зовні сільської огорожі.

Писець кошеняті… чи поборемося ще?

Судячи з фузей, які я бачив у піраміді, вогнева міць ченців така собі. Метрів зі ста небезпечні, тільки якщо їх кулі справді сам Господь носить. У чому дозволю собі засумніватися. Ніколи не повірю, що він підписував одну частину своїх створінь на знищення іншої. Розвели старого, або не доповіли вчасно.

Але з Творцем я пізніше побалакаю, коли прийде мій час та інших турбот уже не залишиться, а зараз основна проблема — люди у сутанах. Було б більше зарядів, пішов би перевіреним шляхом — зсадив братію з сідел, а там видно буде. Але ліміт п'ятнадцять куль, шість із яких я вже використав. Залишилось дев'ять. При чому треба пам'ятати, що чорний лицар вбивається тільки з третього пострілу. Значить, полювання на коней скасовується. Бити будемо в чоло.

Стояти! А чи ж не дурень я? Геть зі страху розум втратив? Навіщо рахувати свої припаси, якщо в бою можна скористатися трофейними? Головне, щоби у солодкий момент мародерства ніхто не заважав. А як цього досягти? Правильно… Коло замкнулося. Повертаємося до першої думки, яка, на перевірку, найчастіше і виявляється вірною. Спішу ворогів, а сам з усіх копит до села. Забираю вогневий припас у одного з трупів і знову в поле. Ну, а далі діло техніки. Утримуючи граничну дистанцію, розберуся з ченцями. Щоб не плуталися під ногами зі своїми пукалками. А потім і чорних у землю вкладу...

Що не кажи, а вершник із рушницею завжди крутіший за пішого воїна, тим більше у важкій броні… і без рушниці.