Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи - Томаш Седлачек
Ще одна цікавинка. Взагалі першу згадку про першу грошову операцію, яка згадується в Старому Завіті, ми знайдемо в історії про Авраама, з якою пов’язаний також досить дивний випадок. Ідеться про продаж поля, яке Авраам купує в хетейців, щоб поховати там свою дружину Сару[268]. Проте хетейці хотіли його подарувати, а не продати. Аж до цього місця всі задокументовані в Старому Завіті майнові операції були негрошовими, а майнові права змінювалися через дар[269]чи силою (Авраам отримує досить великий військовий трофей від королів, які напали на Содом і Гоморру)[270]. І під час цієї першої грошової операції Авраам наполягає, що хоче купити поле за «гроші повної ваги», і відмовляється від пропозиції подарувати йому місце для гробу, та ще й двічі. Аж дивно, наскільки детально описується цей процес, і при цьому ані словом ніхто не обмовляється про саму ціну. Про символіку подарунків ми поговоримо трохи далі в розділі, присвяченому християнству.
З первісним кредитом, тобто грошима, нерозривно пов’язані відсотки. Для євреїв проблема відсотків була соціальною темою: «Якщо позичиш гроші народові Моєму, бідному, що з тобою, то не будь йому, як суворий позичальник, не покладеш на нього лихви»[271]. Дискусія про те, чи це гріх — брати лихву, чи ні, тривала тисячоліття. У Старому Завіті на євреїв поширюється очевидна заборона обкладати відсотками їхніх братів-євреїв.
Не будеш позичати братові своєму на відсоток срібла, на відсоток їжі та всякої речі, що позичається на відсоток. Чужому позичиш на відсоток, а братові своєму не позичиш на відсоток, щоб поблагословив тебе Господь, Бог твій, у всьому, до чого доторкнеться рука твоя на тій землі, куди ти входиш на володіння її[272].
Християни пізніше цю заборону поширили й на себе, і досить довго брати відсотки за позику було заборонено й публічно каралося. Хай там як, часом позичати доводилося кожному, а без відсотків ніхто би не позичив. А оскільки християни нечистим народом вважали саме євреїв (ще один приклад парадоксу історії), тому християнські авторитети дозволяли, чи радше схвалювали те, що євреї позичають під відсотки. Адже це була одна з тих небагатьох професій, яку вони могли виконувати в середньовічній Європі.
Зрештою, яскраве свідчення про це нам залишив Вільям Шекспір у п’єсі «Венеціанський купець», де один з основних анти(героїв) — це єврей Шилок, який у разі несплати позики хоче в заставу фунт м’яса з тіла поручителя. Євреї у Венеції у IV столітті були кредиторами. Як зауважив економічний історик Ніал Ферґюсон, коли Шилок говорить про Антоніо: «Антоніо хороша людина», він має на увазі не його моральні якості, а здатність виплачувати (і все одно він страхує ризик, який усе ще лишається, немонетизованим способом, а саме фунтом його м’яса). Це було якраз у ті часи, коли євреї навчилися виконувати це ремесло краще, ніж будь-хто інший. Зрештою, термін банк походить від італійського banci, тобто лавки, на яких сиділи єврейські кредитори[273].
Однак євреї ставилися обережно не лише до відсотків, але й до боргів загалом. Окрім уже згаданого прощання боргів, існували й чітко визначені рамки, за які не можна було заходити при встановленні поруки чи несплаті боргів. Не можна було допускати, щоб хтось влазив у борги настільки, щоб це загрожувало йому втратити джерело своїх засобів для існування: «Ніхто не візьме в заставу долішнього каменя жорен або горішнього каменя жорен, бо він душу взяв би в заставу»[274].
Проте повернімося до старозавітної заборони вимагати відсотки. Початково її задумували як соціальний інструмент. Тоді позичали бідні, у яких не було іншої можливості, тобто йшлося про соціальні позики (на відміну від нашого часу, коли ми позичаємо не через необхідність, але для достатку). Коли ж бідний позичає з нужди, його б не мали ще більше обтяжувати відсотками.
А коли збідніє твій брат, а його рука неспроможною стане, то підтримаєш його, приходько він чи осілий, і житиме він із тобою. Не візьмеш від нього лихви та прибутку, і будеш боятися Бога свого, і житиме брат твій з тобою. Срібла свого не даси йому на лихву, і на прибуток не даси їжі своєї[275].
Проте упродовж історії значення позики змінилося, і позичали, зокрема, багаті для подальшого інвестування, так само як це було в випадку Шилока та поручителя Антоніо (Антоніо був купцем, його багатство саме десь пливло в морі). Але в такому випадку забороняти відсотки вже не мало великого етичного сенсу. Про щось подібне пише й Фома Аквінський. Саме в роки його життя почала послаблюватися сувора заборона позичати з лихвою, частково й його заслугами.
Сьогодні гроші та борг зайшли так далеко та досягли такого домінантного становища в суспільстві, що, оперуючи боргом (фіскальна політика), відсотком чи грошовим резервом (монетарна політика), можна до певної межі впливати на ситуацію в суспільстві загалом. Гроші більше не відіграють лише своєї класичної ролі (засіб обміну, носій цінності тощо), проте й мають значення набагато більше, сильніше: вони можуть стимулювати, підганяти (чи, навпаки, сповільнювати) всю економіку. Існує навіть одна економічна школа, яка слово «гроші» винесла собі в назву, — монетаризм. Відповідно до вчення цієї школи, яку представляє, зокрема, Мільтон Фрідман, управління грошовими резервами — це первинний спосіб регулювання економічної активності. Подібні процеси можуть відбуватися лише в високо монетарному суспільстві, ключовою характеристикою якого є залежність від боргів та відсотків.
До речі, купюри та монети (тобто символічні носії оборотних засобів) нам не належать[276]. Це власність національних банків, тому, наприклад, ми не можемо їх знецінювати (чи навіть їх друкувати, тут конкуренція взагалі не діє)[277]. Ба більше: ви не можете вирішити не приймати гроші, не схвалювати їх, не поважати.
Гроші як енергія,
