Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи - Томаш Седлачек
Мандрівний єврейський етос досить часто починається з Авраама, який залишив халдейське місто Ур через наказ Господа: «І промовив Господь до Авраама: Вийди зо своєї землі, і від родини своєї, і з дому батька свого до Краю, який Я тобі покажу»[234]. Уміння бути мобільним, не сковувати себе багатством — дуже цінна характеристика. Такий спосіб життя несе за собою, ясна річ, величезні економічні наслідки. По-перше, таке суспільство поєднували набагато тісніші зв’язки, де нікому б і на думку не спало почати сумніватися, що всі залежать один від одного й всі разом залежать від свого Господа. По-друге, їхні часті подорожі також передбачали, що людина не може мати більше, ніж вона здатна забрати з собою, накопичення матеріальних статків не мало особливої ваги — саме тому, що фізична вага (маса) речей прив’язує до одного місця.
До того ж вони чудово розуміли двосторонність тонкого зв’язку між власником і власністю. Матеріальні статки, які нам належать, до певної міри володіють нами й зв’язують нас. Якщо ми колись звикнемо до певного матеріального комфорту, потім буває дуже складно з ним розлучитися, піднятися й іти далі. Ми знаходимо дилему свободи й комфорту ще в історії з пустелі Синай. Після того, як ізраїльтян вивели з єгипетського рабства, вони починають ремствувати на Мойсея:
А збиранина, що була серед нього, стала вередувати, і також Ізраїлеві сини стали плакати з ними та говорити: Хто нагодує нас м’ясом?
Ми згадуємо рибу, що їли в Єгипті задарма, огірки, дині, і пір, і цибулю, і часник. А тепер душа наша в’яне, немає нічого, тільки манна нам перед очима[235].
Один із найбільших подвигів Мойсея полягав у тому, що йому вдалося пояснити своєму народу раз і назавжди, що краще лишатися голодним і вільним, аніж стати рабом з «їжею задурно»[236]. Якщо вже ми згадали про «обід на дурняк», то варто пам’ятати, що весь народ був переконаний, що отримує їжу задарма, і ніхто не здогадався, що ця безкоштовність коштувала їм їхньої власної свободи, а до певної міри й життя загалом.
Літо милості, підбору, десятин та милостині, або як уникнути содому
У Старому Завіті знаходимо вражаючий комплекс соціально-економічних положень, які не так часто зустрінемо в інших народів того часу. Адже окрім індивідуальної корисності, в єврейському вченні вперше проглядаються і натяки на концепт максимізації корисності загальносуспільної, що втілена в талмудичному принципі Kofin al midat S’dom, який можна перекласти як «не потрібно поводитися на спосіб Содому» і не забувати піклуватися про слабших членів суспільства. У цьому розділі ми говоритимемо про десятини, милостиню, роки милості та інші обов’язки, які мали формувати стабільніше суспільне середовище та базове соціальне страхування.
Шабат — літо милості
Один із таких соціальних заходів — це інститут милосердного літа. Про цю систему більш-менш детально пояснює, зокрема, 25-й розділ Книги Левит:
Промовляй до Ізраїлевих синів, та й скажеш їм: Коли ви ввійдете до землі, що Я даю вам, то святкуватиме земля та суботу для Господа. Шість літ будеш засівати своє поле, і шість літ обтинатимеш свого виноградника, і збиратимеш урожай його, а сьомого року субота повного відпочинку буде для землі, повний відпочинок, субота для Господа: поля свого не будеш обсіювати, а виноградника свого не будеш обтинати. Саморослого колосу жнив твоїх не будеш жати, а ґрон з необрізаних виноградин твоїх не збиратимеш, рік повного відпочинку буде для землі[237].
Через кожні 49 років[238] настає літо милосердя, коли вся нерухома власність повертається в руки її перших власників (згідно з початковим планом, відповідно до якого країну було розділено між окремими племенами, які прийшли в Ханаан)[239]. У ювілейному році треба було прощати борги[240], а ізраїльтяни, які через свої борги опинилися в рабстві, мали вийти на свободу[241]. До речі, на цей рік також скасовували обов’язок сплачувати податки.
На ці положення можна дивитися як на тогочасний антимонопольний та соціальний запобіжний захід. Очевидно, економічна система вже тоді мала тенденцію до нагромадження багатства, а отже, й сили. Здається, такі положення мали би перешкоджати цьому процесу (без необхідності в регуляційному органі). П’ятдесят років приблизно відповідає середньому віку тогочасних людей, тому, очевидно, мало би йтися про ліквідацію проблеми заборгованості, що переходить з покоління в покоління. Нащадок бідного батька чи батька, що вліз у борги, отримував назад свою ділянку та міг почати господарювати заново. Огріхи батьків (погане господарювання) уже не звалювалися на голови їхніх синів та доньок. Так само й успіхи не успадковувалися лінійно, як у звичайній економічній системі. У шумерському Кодексі Хамурапі була схожа практика: регулярно прощалися борги, до того ж кожні три роки[242]. Це дуже цікаве спостереження, тому що здається, що в найстарших суспільств, які (з легкою підозрою) схвалювали позику під відсотки, разом з тим були й інструменти милосердя, які анульовували борги (через певний час)[243]. Тобто коли потрібно було «продати» землю, це був не продаж, а оренда. Ціна (оренда) нерухомості залежала від того, через скільки років буде милосердне літо. Отже, тогочасні люди усвідомлювали, що вони можуть обробляти землю, але в останній інстанції ми все ж усього лиш «гості та зайди», які тільки на деякий час орендують цю землю. Значить, усю землю й багатство нам дає Господь. «Господня земля, і все, що на ній, вселенна й мешканці її»[244]. Тому людина на землі — лише орендар, а весь маєток — тимчасовий. За оренду потрібно розраховуватися, платячи десятини та дотримуючись законів, визначених Господом. Літо милосердя — це нагадування про те, що земля насправді не належить її людським власникам.
У році того
