Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи - Томаш Седлачек
Економіка добра й зла: чи окуповується добро?
Очевидно, що це найскладніше моральне запитання, яке ми тільки могли поставити. Уже тільки те, що ми ставимо це питання посеред розповіді про єврейську філософію, підказує, що на нього існує, мабуть, більше відповідей, аніж учасників дискурсу. Ми також натякаємо, що не в силах цієї книги дати відповідь на це запитання; якщо ж нам вдасться хоча б окреслити основні контури можливих пошуків відповіді, ця спроба не буде марною.
Із вказаного вище тексту випливає, що хороша поведінка економічно вигідна. Мораль для євреїв була найбільшою інвестицією, яку тільки вони могли зробити. Найбільше їхній економіці допоможе дотримання справедливості, нічого більше. Дотримуватися законів та жити згідно з мораллю їм багато воздасться матеріально[202]. Не забуваймо, що в євреїв не було простої відповіді на це питання. У Старому Завіті детально не описуються ані небеса, ані пекло; розплату за добро чи зло не можна було (як алібі) виразити в формі посмертної справедливої розплати (як це, зрештою, робить християнство, див. далі). Про справедливість ми говоримо в контексті життя тут, на землі, моральна розплата мала настати ще за земного життя, це не можна було відкласти на потім, на загробне життя: «Коли праведний ось надолужується на землі, то тим більше безбожний та грішний!»[203]
Схоже спостереження робить також Зомбарт:
Найстаріші форми юдаїзму не мали найменшого розуміння про життя після життя, тоді ще не знали нічого про потойбічне життя. Тому всі відплати й біди могли статися лише на цьому світі.
Якщо Бог вирішить покарати чи нагородити, то повинен це зробити ще за життя людини. Тому всі чесні отримують нагороди на цьому світі, а всі грішники на цьому світі гріхи спокутують.
«Уважно послухай слово моє, — говорить Господь, — щоб міг ти довго жити й процвітати на землі, яку тобі я, Господь Бог Твій, дав Тобі». Тому Йов починає гірко нарікати: «Чого несправедливі живуть, доживають до віку, й багатством зміцняються? Він дорогу мою оточив і я не перейду, Він поклав на стежки мої темряву!
Він стягнув з мене славу мою і вінця зняв мені з голови! Звідусіль Він ламає мене, і я йду, надію мою, як те дерево, вивернув Він...
І на мене Свій гнів запалив, і зарахував Він мене до Своїх ворогів.
Чому на мене припало це зло, адже я весь час ходжу лише його стежками?»[204]
Що ж стосується винагороди за добро, можемо знайти цікаву паралель в іншому контексті, а саме в питанні віддачі десятини:
Прокляттям ви прокляті, а Мене обманили, о люду ти ввесь! Принесіть же ви всю десятину до дому скарбниці, щоб страва була в Моїм храмі, і тим Мене випробуйте, промовляє Господь Саваот: чи небесних отворів вам не відчиню, та не виллю вам благословення аж надмір? І ради вас насварю Я все те, що жере, і воно не понищить вам земного плоду, і не заб’є винограду вам на полі, говорить Господь Саваот. І будуть всі люди вважати вас блаженними, бо будете ви любим Краєм, говорить Господь Саваот[205].
Проте не такі прості пошуки економіки добра й зла. Що тоді робити з Кантовим «моральним виміром етики», якщо етика раптом окуповується? Якщо ми робимо добро заради корисності, то питання етики стає всього лиш питанням раціональності. Іммануїл Кант, найвизначніший сучасний мислитель в галузі етики, навпаки, відповідає, що якщо ми зробимо «моральний» вчинок на основі економічного розрахунку (тобто проведемо гедоністичне розмірковування, див. нижче), очікуючи за це пізніше відплати, мораль з цього вчинку вивітрюється. На думку суворого Канта, відплата анулює етику.
Це питання, у всій своїй гостроті, фігурує ще в Торі. Пошуки «алгоритму розплати за гріх»[206], тобто пошуки правила Божої справедливості на цій землі, стали центральною темою єврейського вчення. Набожні хасиди й їхні послідовники фарисеї, яких ми знаємо переважно з Нового Завіту, вбачали свою набожність у дотриманні визначених, дуже суворих правил. Проф-етичні школи, на противагу їм, основний акцент робили на тому, що немає жодного алгоритму між добром та відплатою за нього. Хороший приклад ми знайдемо у найгарнішій — і водночас найскладнішій — книзі Старого Завіту, у книзі Йова. Роль адвоката диявола (природно) тут приписується Сатані (до речі, це єдине місце в Старому Завіті, де диявол з’являється ось так експліцитно)[207].
І сказав Господь до сатани: Чи звернув ти увагу на раба Мого Йова?
Бо немає такого, як він, на землі: муж він невинний та праведний, що Бога боїться, а від злого втікає. І відповів сатана Господеві й сказав:
Чи ж Йов дармо боїться Бога? Чи ж Ти не забезпечив його, і дім його, і все, що його? Чин його рук Ти поблагословив, а маєток його поширився по краю. Але простягни тільки руку Свою, і доторкнися до всього, що його, чи він не зневажить Тебе перед лицем Твоїм?[208]
Після пережитих Йовом трагедій (до речі, три з чотирьох потрясінь стосувалися його статку), які повинні були довести, що Йов не робить добро ради прибутку, за Йовом приходять його друзі. Їхня суперечка (яскравий зразок періоду розквіту єврейської поезії та філософії) більш-менш крутиться навколо того, як «друзі» намагаються переконати Йова, що він повинен був якось згрішити, і цим заслужив Божу кару. Вони не здатні уявити ситуацію, у якій би Йов, будучи невинним, страждає без причини. Втім, Йов наполягає на своєму, що покарання він не заслужив, оскільки нічим не провинився: «Знайте тоді, що Бог скривдив мене, і тенета Свої розточив надо мною!»[209].
Ця думка, на перший погляд, збігається зі згаданою вище тезою справедливої відплати. Проте Йов лишається справедливим, навіть якщо йому це невигідно:
Ось Він мене вб’є, і я надії не матиму, але перед обличчям Його про дороги свої сперечатися буду![210]
І далі:
Ось я суд спорядив, бо я справедливий, те знаю! Хто той, що буде зо мною провадити прю? Бо тепер я замовк би й помер би...
Йов
