Байка про Арктантропа - Артур Єрмак

- Це Ітан, - вичавив він слова із себе.

- Так, я слухаю.

- Я потребую вашої допомоги, може поради?

- Не розумієш що з тобою коїться, правда, хлопче?

- Що ви маєте на увазі?

Туросаїч здихнув тихо.

- Одні рани заживають швидко, інші не хочуть взагалі, ти став більш чутливим до всього, можливо сильнішим, тобі сняться дивні сни, наче ти там тварина.

Ітан навіть забув як дихати, сни, ці короткі неспокійні сни, що йому бачились і які він бажав забути кожну секунду коли розплющував очі. Звідки йому те відомо?

- Приходь до бару «Сонна Гарпія», сьогодні близько опівночі, я чекатиму тебе там, матимемо столик і вдосталь часу аби побазікати, - мовив координатор так м’яко, наче приходився Ітану дідусем або татом якого той давно не бачив.

- Г-гаразд, я прийду, - казав хлопець до коротких гудків, бо на тому кінці відразу ж скинули слухавку.

Не зволікаючи він одразу ж кинувся на пошуки того бару, і проблукавши годину збагнув що має карту в телефоні, тим самим облегшивши собі задачу. Ще за годину він дістався у бар. Це було не дуже респектабельний заклад, хоча і мав якусь свою атмосферу зі смороду алкоголя і запаху добрих страв.

Туросаїч ще був зайнятий, він вів розмову з трьома молодиками, сидячи за прямокутним дерев’яним столом, не накритим скатертиною, вони всі сиділи на лавах, що були тут замість стільців.

Ці молодики виглядали моторошно, усі вдягнені в камуфляж, з суворими обличчями, і холодною рішучістю вбити в очах.

Давід запросив Ітана за стіл, хоч і було видно що він ще не завершив розмову з мисливцями. Так, це були інші мисливці на потвор, скоріш за все лідери своїх груп, і ще з тиждень тому Заколот мав честь засідати разом з ними.

Та зараз це були незнайомці, що дивились на Ітана як на здобич а не як на товариша.

- Знайомтесь панове, це Ітан Міллер, він єдиний пережив зустріч з арктантропом, якого ми намагаємось вполювати. Запам’ятайте його добряче.

- Приємно познайомитись, - сказав Ітан, хоча то було зайве, мисливці не назвали своїх імен, більш того жоден навіть не кивнув.

Вони дійсно уважно дивились на нього, наче запам’ятати його обличчя було справою життя і смерті.

- Ну добре, достатньо. Залиште нас, Ітана ви вже навряд побачите, тож не забувайте про нього, як і про всіх інших, - Давід мовляв загадками.

Яких інших, чому він каже так наче хлопцю залишилось жити всього нічого?

Мисливці встали і пішли геть, кожен на прощання клав долоню на плече Ітана. Акт співчуття? До чого?

Може втрати Ітаном своєї групи?

Він ніяк не міг второпати що відбувається.

- Ось ми і залишились сам на сам, хлопчику мій, ти прийшов трохи раніше аніж я просив, та то нічого.

Туросаїч простягнув руку, Ітан пожав її, хоча підозри про неладне його не покидали. Особливо враховуючи що за часів навчання в інституті Давід Філіпович недолюблював його найбільше з-поміж всіх студентів курсу.

- Зіжми мою долоню якомога сильніше, давай, не бійся… ще… ну досить, зламаєш. Як ти себе почуваєш? За винятком рани звісно.

- Непогано, якщо не зважати на рану, дивно навіть. Ви були праві коли казали про зміни по телефону, звідки ви те дізнались?

- О, це дуже просто, за тобою слідкує моя людина, від того самого моменту як ти, попри все, вижив.

Молодик не відповів йому, намагаючись згадати хоч одне підозріле обличчя за останній час.

- Ти спитав мене чи я знаю що з тобою коїться. Знаю. Але спочатку нагадай мені що ти знаєш про перевертнів. Того що ви мали вполювати ми називаємо «арктантроп», чому саме так?

- Це від давньогрецькою, здається, - він почував себе мов на екзамені, ніби координатор відіграється за той раз коли Ітан здав іспит шляхом парі а не знань. Але все ж він і пам’ятав ту невеличку лекцію, яку йому розповіли при вступі до лав мисливців. – В перекладі людина-ведмідь. Акртос – то ведмідь, антропос – то людина, разом арктантроп. Така ж ситуація з вовками, тільки їх ми називаємо «лікантропами».

- Угу, так можна утворити назву для будь-якого перевертня. Арахнантроп для павуків, ніктерантроп для нетопирів, елурантроп для котів і так далі. Загальна назва перевертнів теріантроп, хоча ми насправді знаємо лише про вовків та ведмедів, бо бачили їх і вбивали, інші види також можуть існувати, в тій же самій вірогідності що й не можуть. Далі, що ще ти пам’ятаєш?

- Вони перетворюються у потвора на повний місяць а поранити їх можна лише сріблом.

- Це все?

- Ні, вони сильніші за будь-якого дорослого чоловіка, а їх почуття гостріші за людські.

Гостріші за людські, відбилися у свідомості Ітана власні слова.

- А ти знаєш як вони розмножуються? – спитав Туросаїч спокійно.

- Ні, скажіть мені як саме?

- Скажу, та спочатку розкажи мені як пройшов ваш напад.