Про любов для дітей - Ангеліна Кріхелі

Пташка задумливо подивилася на кошеня, а потім відповіла:

— Я і є Синичка, — кивнула вона. — Коли тебе до мене дідусь Бор відправив, я тобі допоможу. Тільки я не відаю, де Правду шукати, але знаю того, хто знайомий з нею особисто.

Мурзик із захопленням та повагою подивився на маленьку яскраву пташку.

— Іди вглиб лісу. Та будь обережний: звірі різні зустрічаються на шляху. Дійдеш до середини, зустрінеться тобі Боровичок-Лісовичок. Старий вже точно знає Правду. А як його самого знайти, тобі Їжак підкаже.

Котик кивнув і поспішив углиб лісу. Дерева обступали його з усіх боків, і сонце все далі ховалося за високими соснами. Тож кошеня навіть стало побоюватися темряви. Малий втомився, страшенно хотів молока, яке Іванкова мама наливала йому в мисочку. Кошеня присіло біля пенька, аж раптом поряд хтось зойкнув.

Він і сам злякався й відскочив убік, уважно розглядаючи пеньок. Звідти на нього дивилися великі очі, приховані безліччю гострих голок.

«Їжачок!» — радісно подумало кошеня, згадуючи, що бачило такого ж на картинках в розумних книжках Івана.

— Здрастуйте, дядьку Їжак! — ввічливо промуркотів Мурзик.

Їжак посміхнувся йому у відповідь і теж привітався.

— Ти як, такий маленький, в лісі опинився? — запитав Їжак. — Адже скоро сутенітиме. Малюкам не гоже без батьків в ліс так пізно рушати.

— Мій друг Ваня потрапив у халепу, — безхитрісно розповіло кошеня. — Щоб його виручити, мені потрібно Правду знайти. І тоді його мама більше не сумуватиме. Мама-кішка сказала, що люди Правду бояться і тому навряд чи самі відшукають. А Вода в ставку сказала — Правда прекрасна. Я запитав дідуся Бора, де мені Правду відшукати, і він відправив мене до Синиці. А вже Синичка — до вас.

Їжак уважно вислухав його, поважно кивнув і сказав:

— Більше мене знає Білочка. Я-то все по землі ходжу, а вона і по землі ходить, і по деревах скаче. Їй звідти видніше. Білочку ти знайдеш в дуплі, там вона свої горішки ховає від чужих очей, запаси на зиму робить.

— Дякую вам, дядечку Їжак! — подякував котик і почимчикував далі в ліс, навіть не знаючи, куди йому йти та де Білочку шукати, яка знає, де Правда ховається.

Маленькому Мурзику здавалося, що йде він дуже довго, тоді як насправді пройшло не більше однієї години. Кошеня злякано озиралося в лісі, де ставало дедалі темніше, коли почуло грізне:

— Ух! Ух!

Кошеня перелякано вигнуло спинку і позадкувало до дерева, як раптом побачило просто перед собою великого Філіна.

— Добрид-день, дядечку Філіне! — заїкаючись від переляку, вимовив Мурзик, помалу випрямляючи спину. Щось підказувало йому, що лякатися нема чого.

Філін уважно подивився на кошеня перш, ніж привітатися. А потім сказав:

— Ти чого це так пізно один в лісі гуляєш?

— А я не гуляю, дядечку Філіне, я Правду шукаю, — відповіло кошеня.

— Правду кажеш? Що ж, Правду шукати — справа хороша, шляхетна, — величаво кивнув Філін.

— Дядько Їжак порадив мені звернутися по допомогу до Білки.

— Вірно він тобі підказав. Чекай тут, нікуди не йди, а я зараз повернуся.

Філін розкрив свої величезні крила, змахнув ними, злітаючи в небо, і зник з поля зору. Кошеня розгублено дивилося йому вслід, намагаючись відшукати великого мудрого птаха, але не бачило нічого, крім темного неба над верхівками старих сосон. Він присів біля дерева і став слухняно чекати.

Невдовзі Філін повернувся: він спікірував вниз, плавно змахуючи крилами, біля самої землі склав їх уздовж міцного тіла і впевнено приземлився. А з дерева долинув гомін голосів, і вже наступного моменту вниз — одне за одним — спустилися маленькі білченята, а слідом — їхня мама Білка. Білченята весело пищали, розглядаючи кошеня і ховаючись за старим Філіном.

Кошеня замилувалося кумедними китицями на їхніх вушках, золотавим хутром і величезними пухнастими хвостами. Мурзик мимоволі змахнув своїм хвостиком, щоб краще його бачити, і зажурився, що у нього самого немає такого пухнастого хвоста. Білка пройшла повз своїх малюків, кожному приділивши увагу, і звернулася до кошеняти:

— Кажуть, заради друга ти мужньо вирушив до густого і темного лісу, щоб відшукати Правду... — заговорила Білка.

Кошеня несміливо кивнуло, стоячи перед двома дорослими та цілим виводком грайливих білченят.

Білка підбадьорливо посміхнулася кошеняті.

— Навіщо ж твоєму другові знадобилася Правда? — запитала вона маленького Мурзика.

— Тітко Білко, мій друг Іванко потрапив у халепу. Його мама засмутилася через розбиту вазу, то Іванкові дуже потрібно повернути матусі гарний настрій. Він сказав, що Правда допомогла б йому. А я почув це і вирушив її шукати. Дорогою я зустрів курча і каченя, добру Воду зі ставка, старого дідуся Бора, Синичку та Їжака. А потім Філін полетів за вами, тому що всі говорять, що ви точно знаєте, де знайти Боровичка-Лісовичка, який знає, де Правду шукати, — торохтіло кошеня на одному подиху.

— Що ж, — поважно відповіла йому Білка, — повернути Іванковій мамі гарний настрій — справа варта уваги та сил. І Правду шукати — намір гарний. Я допоможу тобі.