Про любов для дітей - Ангеліна Кріхелі

Але крихітку-тер’єра я більше ніколи в житті не бачив. І то на краще. Бо ж все має бути тільки так, як відбувається, і ніяк інакше. Навіть якщо періодично клітка здається мені затісною. Або коли раптом відчую запах мами. Знаю, її давно вже не існує тут, поруч зі мною. Та мій нюх пам’ятає.

— Чому не вийдеш звідси? – одного разу спитало надто цікаве кошеня, і я стрепенувся.

Наче пережив знову ті моменти, що схвилювали.

— Тут же легко клітка відкривається. Хочеш, допоможу? – наївно запропонувало мале.

Та я похитав головою.

— Я знаю, де вихід. Але не потребую його.

— Як так? – здивувалося кошеня. — Знайшов тут своїх людей? Але ж люди обтяжують. Їм постійно потрібна увага, вони очікують від тебе певних вчинків, я втомлююся від цього.

Я сів біля мисочки з водою і хижо посміхнувся, неабияк налякавши цим пухнастого співрозмовника. Може, природа недарма позбавила мене колючок. Інакше як би я знайшов саме мою клітку? Так, з колючками, можливо, і я волів би мати свободу. Та без них я маю любов, і знаю, що я особливий. Один такий. Неколючий їжак. Чи багато ви бачили таких?

А світ за межами моєї клітки не набагато більший, проте набагато небезпечніший. Решту мені й надалі розповідатимуть прибулі до клініки, яких обтяжує та робить щасливими їхнє життя рівною мірою: чи то вільні вони, чи то з людьми.

Це варто було побачити, щоб запевнитися, що зробив правильний вибір…

2024