Про любов для дітей - Ангеліна Кріхелі

Втративши батьків, маленьке цуценя вирушає на їхні пошуки. На шляху до своєї сім'ї воно знаходить вірних і надійних друзів. Друзі такі різні, але головне, що вони разом, а значить, здолають будь-які труднощі.

Пригоди допоможуть героям зрозуміти, що таке справжня дружба, наскільки важлива для кожного родина, і чому ніколи не можна здаватися на шляху до щастя.

Дорогий читачу!

Ви коли-небудь замислювалися, чому тварини в усіх казках розуміють одна одну, хоча качки й ведмеді, вовки й кошенята, собаки й лисиці явно розмовляють різними мовами (чи принаймні говірками), в той час, як людям з різних країн потрібні перекладачі, щоб спілкуватися між собою? Чому так, запитаєте ви? І я із задоволенням відповім, що вся справа у спільних цілях. У тому, що їх об'єднує. Вони розуміють одне одного тому, що мислять в одному ключі.

Які вони? Так, це окрема розмова. У цій книжці ви не зустрінете жодної ілюстрації, не беручи до уваги обкладинку. Я довго думала про те, як оформити казку. Барвисто, як це ведеться здавна? Ні, не підходить. Чорно-білі картинки? Теж не те. І тоді я попросила найпершого мого читача — маму — намалювати тих героїв, які їй подобаються так, як вона їх уявляє. Саме її малюнок опинився на обкладинці. Потім попросила про те саме кілька інших людей. І в кожного з них вийшли зовсім різні персонажі. Що ж мені залишалося? Я вирішила зробити заготовки для свободи вашої власної фантазії, творчості. Якими героїв казки бачите ви? Хто з персонажів запам'ятався вам яскравіше за інших? Ви можете намалювати їх на відведених для цього наприкінці книжки сторінках. І поділитися з близькими людьми своїм баченням цуценяти чи курчати, Генерала чи Комарика...

Далі зазвичай слідує щось на кшталт: «...Не судіть суворо...» Ні-ні! Навпаки: критикуйте, висловлюйте побажання щодо майбутніх книжок і героїв, сперечайтеся, обговорюйте персонажів. Адже це і є фундамент творчого зростання. Саме для цього письменник знаходить широке коло читачів, ділячись із ним переживаннями, думками, емоціями, баченням цього світу в якихось особливих барвах. Ваші міркування з приводу прочитаного ви можете надіслати на адресу [email protected]. І я із задоволенням відповім на всі листи.

Отже, хочу поділитися з вами історією про найголовніші цінності: щиру і вірну дружбу, світлу доброту і чисте кохання. І нехай усього цього у вашому житті буде сповна!

З повагою,

авторка

Присвячується моїй мамі, а також

племінникам Богдану та Софії.

З любов'ю,

авторка

Світлі хмари пливли блакитним небом, створюючи химерні фігурки. Маленьке цуценя стояло біля воріт сільського будинку, дивлячись услід хмарам, що спливали.

— Схоже, я заблукав... — засумувало цуценя.

— В-вау! — загавкав поруч великий пес. Цуценя злякалося і відскочило вбік.

— В-ви хто? — запитало цуценя.

— Я пес! — з гордістю відповів великий пес. — Пес-Барбос. А ти-то хто такий? — насупився Барбос. Він у своїй окрузі всіх собак знав, а це цуценя йому незнайоме. — І звідки?

— Я нізвідки, я мамин... — сумно відповіло цуценя.

— А що тоді тут робиш, якщо мамин? — Барбос поважно обійшов цуценя, оглянув з усіх боків і сів під хвірткою. — Схожий...

— На кого схожий? — цуценя радісно завиляло хвостиком, адже якщо воно на когось схоже, значить, великий важливий пес міг бачити десь його сестер і братів. — На кого?

— Та є тут, — дуже значимо сказав пес, — один... А тобі навіщо?

— Я заблукав, — чесно відповіло цуценя і засмучено сіло поруч із великим псом.

— Заблукав... — повторив Барбос, немов це слово вперше почув, — заблукав...

Цуценя схилило мордочку набік, очікуючи тривожно, що ж скаже йому великий пес. Але Барбос мовчав. Тоді цуценя завиляло хвостиком і стало ходити колами біля Барбоса.

— Не заважай, — суворо сказав Барбос, — я думаю.

— А про що?

— Про справу, дуже важливу справу.

— А ця справа, вона про мене?

— Справа не буває про когось, справа — це просто справа, — повчально вимовив Барбос.

— Ну, так... — погодилося цуценя, зовсім не розуміючи, про що говорить великий пес, і тихо сіло поруч.

— Ти чого замовк? — невдовзі запитав Барбос цуценя.

— Я думаю, — відповіло цуценя.

— Хм... А ти про що?

— А я про маму... — важко зітхнуло цуценя, опускаючи мордочку.

— Де ж твоя мама? Чому ти один?

Цуценя мовчало, замислившись.

— Як же так?! — засмучено вигукнув Барбос і загарчав на жінку, що проходила повз, яка здалася йому чужою. Але жінка нахилилася і погладила його по голові, а потім і за вухом почухала, а ще дістала з сумки щось і простягнула йому в довірливо відкритій долоні.