Казки моєї матінки Мотрі - Вадим Трусов

Коли я був зовсім маленьким, вечори в нашій хаті завжди були особливими. Моя мама, яку всі називали матінкою Мотрею, мала неймовірний талант до розповідання казок. Вона могла перетворити звичайний день у справжню пригоду, розкриваючи перед нами чарівний світ своїми словами.

Ми збиралися біля каміна, і вогонь тихо потріскував, створюючи затишну атмосферу. Темрява за вікном лише додавала таємничості її історіям. Мама завжди починала свої казки з того, що ми мали закрити очі та уявити себе героями її оповідань.

Кожна казка була особливою. Вона розповідала про тварин, які вміли говорити, про чарівні ліси, де завжди відбуваються дива, і про звичайних людей, які могли здійснювати неймовірні вчинки. Я завжди з нетерпінням чекав на ці вечори, адже вони дарували мені можливість мріяти.

Одного разу, коли я запитав матінку Мотрю, звідки вона бере свої казки, вона загадково посміхнулася і сказала, що їх шепоче їй вітер. Я вірив у це, бо її історії були настільки живими і яскравими, що здавалося, вони дійсно приходять з іншого світу.

Сьогодні я хочу розповісти вам кілька таких казок від неї. І я почну з тієї, яка завжди залишалася в моєму серці. Це історія про маленького зайчика, що заблукав у лісі. Сподіваюся, вона принесе вам стільки ж радості, скільки приносила мені.