Тріумвірат. Дитя вогню - Яна Паувел

— Знайшов, — буквально прогарчав він.

Кров всередині бурлила, серце калатало як божевільне. Вітольд штовхнув холодильник і той з гучним стуком врізався в сусідню стіну.

— Стій, — почув він краєм вуха голос вартового і потягнув за люк.

Він розумів, що команда адресована не йому – відчував запахи лиса і демона. І водночас відчував вібрацію в грудях і горлі.

Князь був вдячний Вільгельму, за те що той зупинив хлопців. Він зовсім не був певен в тому, що зміг би стриматись. Всі його інстинкти разом загострилися.

Вона поряд і вона поранена. Він потрібен їй, і він повинен захистити її. Тільки це мало значення. Ві навіть не подумав про те, що вона може накинутись на нього. Байдуже.

Отверезило гучне загрозливе гарчання, що вирвалось із горла вовчиці щойно він зістрибнув вниз.

— Не впізнаєш мене? — безуспішно вдивляючись в темряву запитав він. Слід було взяти з собою ліхтарик. Через грозу всередину зовсім не проникало світло. — Я тут щоб допомогти.

Він зробив обережний крок вперед і гарчання стало гучнішим. Нагорі почулася метушня.

— Відпусти! — він заледве впізнав голос Саші, низький хриплий, владний. 

Наступної миті з його губ зірвалося невдоволене гарчання. Хлопчина зістрибнув у погреб вслід за ним. Вітольд тільки чудом зміг стриматись і не накинутись на нього. Йому увесь час доводилось нагадувати собі, що Влада не зрадіє, якщо він заподіє хлопцю шкоду.

Байдуже, що лис запросто може прикінчити його, навіть не торкаючись. Він не згадував про це. Все що зараз хвилювало його це дівчина.

— Хей, — лагідно мовив Саша, здійнявши руки вгору і під стелею спалахнув малесенький вогник, — привіт, Каспере. — Побачивши в кутку тендітну брунатну вовчицю, хлопчина глитнув і на мить завмер. — Давно не бачились, — нарешті, мовив він.

Вовчиця перестала шкірити зуби, і з її пащі зірвалося скавчання. Вітольд уже знав, що вона в поганому стані, але побачене все одно вразило його. Закривавлена лапа, виступаючі ребра. Він глянув на лиса і побачив, як його очі набувають звичного вигляду. Наступної миті хлопчина пройшов повз, і князь відвернувся, щоб не зірватися – вона підпустила його до себе.

Він просто підійшов до неї, присів поряд і обійняв. Зробив усе те… Усе… Вітольд до болю стиснув руки в кулаки і не одразу збагнув, що цим простим жестом пустив собі кров. Його погляд притягнуло дуло рушниці, яку тримав в руках Дейн.

— Це не знадобиться, — крізь зуби процідив він, і демон прибрав шприцемет.

— Ну ж бо, Владо, — примовляв тим часом лис. — Я заберу тебе звідси.

Наступної миті ноги князя підкосилися від болю. Зв’язок нікуди не зник. Він відчував все так, наче це його скелет перебудовується під шкірою. І тільки коли усе закінчилося, зміг глибоко вдихнути і подивитися на дівчину.

Лис якраз застібав на ній свою куртку. Дівчину трусило. І побачивши темні обриси судин на її шиї Вітольд збагнув чому.

— Це отрута, — перетворення остаточно протверезило його. — Вона надто сильно поширилась її тілом.

Влада вчепилася пальцями в плечі лиса і затуманеними очима подивилася на нього. Голодний погляд. Він відчував її голод як свій власний.

Зрозумівши що саме його спровокувало, Ві подивився на закривавлені долоні і мимоволі глитнув.

— Я написав хлопцям, що ми знайшли дівчину, — долетів згори голос вартового. Вони уже їдуть сюди. Ми залишимося тут, влаштуємо засідку, а ви троє повертайтеся в маєток.

Лис підняв дівчину з такою легкістю, наче вона зовсім нічого не важила. І тільки коли він підійшов з нею до люка, Вітольд збагнув, що крім куртки на ній нічого немає.

Він придушив приступ люті. Нагадав собі, що перевертні в одязі не обертаються. Але ревність нікуди не ділася.

— Ще трішки, — ледь чутно пробурмотів лис і вистрибнув нагору, міцніше притиснувши дівчину до своїх грудей.

Вітольд коротко рикнув і вистрибнув з підвалу вслід за ним. Нагорі їх зустріли Сем і Свят. Останній одразу ж кинувся оглядати дівчину. Перевірив пульс, обробив рани. За увесь час Влада не вимовила ні слова – мовчки чіплялася пальцями в руку лиса, що невимовно дратувало князя.

— Рана має дуже поганий вигляд, — уже закінчуючи з пов’язкою, мовив Свят. — Тобі потрібна кров, — стиснувши її долоню наголосив він.

Дівчина проігнорувала його слова, натомість знову подивилася на лиса. І це стало останньою каплею. Вітольд кулею вискочив на вулицю. Його трясло, і він не був певен, що це передалося йому від Влади через зв’язок.

— Ти в порядку? — запитав у нього Сем.

Хлопець вийшов з будинку вслід за князем і подивився на нього, не приховуючи свого хвилювання.

— Однозначно, ні, — чесно зізнався Вітольд і глибоко вдихнув. — Розкажеш, що у вас із Сарою відбувається? — щоб хоч якось відволіктись, запитав він.

— Самому цікаво, — опустивши погляд на свої руки відповів Сем. — Запитаєш у неї для мене коли повернетеся?

Важко було не помітити гіркоту, з якою говорив вампір, хоч він і намагався здаватися невимушеним.