Тріумвірат. Дитя вогню - Яна Паувел

Влада не була певна, що зможе самостійно вийти з автомобіля, але не тому, що почувалася слабкою. Просто її тіло все ще не до кінця відійшло від зміни. Вона цілу добу провела у вовчій формі і їй потрібен був час, щоб звикнути до своїх рук і ніг.  

— Здається, я в порядку, — нарешті мовила вона і мимоволі здригнулася, коли машину підкинуло на повороті.

— Це добре, — виглянувши у вікно, підсумував вампір. — Майже приїхали.

Приїхали? Куди приїхали?

Влада наполохано глянула на друга. Він все ще не помічав її поглядів зосереджений на водінні. Вона ж не наважувалася запитувати що-небудь в голос.

Та й для запитань було уже надто пізно. Автомобіль спершу пригальмував перед ворітьми, а тоді і зовсім зупинився поряд із старовинним маєтком.

— Подбай про неї, — відчинивши дверцята зі свого боку, мовив Вітольд Вікторович, і Влада розгублено озирнулася на друга, але побачила тільки як закриваються дверцята у нього за спиною.

Вона залишилася в салоні одна.

Що з нею не так? Треба зібратися. Влада пригладила долонями волосся і потягнулася до ручки, але двері відчинилися до того, як вона встигла її торкнутися.

— Ходи до мене, — нахилився до неї Саша.

Вона не опиралася. Не певна була, що зможе втриматися на ногах. Хлопець підхопив її на руки без видимих зусиль, і вона полегшено вдихнула його запах. Краєм ока помітила, як Вітольд Вікторович сідає на водійське сидіння.

— Де ми? — пошепки запитала вона, відчуваючи поблизу щонайменше двох вампірів.

— Я все тобі розповім, але спершу хочу переконатися, що ти дійсно в порядку.

З цими словами Саша поніс її до вхідних дверей маєтку, де на них уже чекала висока світловолоса дівчина.

— Вони знають? — так тихо як тільки могла, запитала вона, і Саша кивнув, без пояснень зрозумівши, що саме вона має на увазі. — Але…

— Не схоже, що вони неухильно дотримуються законів Союзу, — не дав він їй договорити. .

— Сюди, — тим часом повела їх за собою білявка. — Ми підготували кімнату. — Саша мовчки ішов за дівчиною і ця його незвичне небалакучість чомусь викликала у Влади тривогу. — Ванна там, — коли вони зайшли всередину, пояснила дівчина. — У ній є все, що може їй знадобитися. На ліжку я залишила її рюкзак і комплект нового одягу, якщо раптом чогось не вистачатиме. Щоправда, одяг Кіт, а вона трішки нижча.

— Дякую, — щиро, але від того не менш нетерпляче мовила Влада, і білявка розуміюче усміхнулася.

— Допомога у ванній потрібна? — ввічливо поцікавилась вона.

— Я впевнена, що впораюсь сама.

— Що ж, в такому випадку, залишу вас наодинці. Але на твоєму місці, з водними процедурами я б не затягувала, — на останок додала вона, після чого вийшла з кімнати.

— Можеш уже поставити мене, — щойно за дівчиною зачинилися двері, промовила Влада, і Саша з недовірою подивився на неї. — Я в порядку, чесно. Просто незвично знову стояти на двох ногах.

Саша глибоко вдихнув і обережно опустив її ноги на землю. Влада похитнулася і мимоволі сильніше вчепилася пальцями в його мокру футболку. Коли вони виходили з автомобіля, на дворі було прохолодно, але дощу вона не помітила.

— Ви хлопці океан перепливали? — спробувала пожартувати вона, але Саша навіть не усміхнувся.

Він злиться – раптом зрозуміла вона. І мовчить, щоб не наговорити чогось зайвого. Влада здогадувалася, що саме його розізлило, але не знала, що сказати. Тож, замість слів вона міцніше обійняла друга, і, мабуть, вперше відколи почався її перехід, сміливо вдихнула його запах. Такий теплий… Такий рідний…

Вона ніколи б не зізналася в цьому, але цей чистий пряний аромат подобався їй значно більше, ніж запах парфумів, якими Саша зазвичай користувався.

І тепер, коли жага крові стихла, вона, нарешті, знову могла насолодитися ним сповна. Влада глибоко вдихнула, тоді ще раз. Вона ще не зрозуміла, що її збентежило. Несвідомо піднялася на носочки і тицьнулась носом в шию хлопця. Щось не так. Він змінився…

Вона згадала слова Сашиної бабусі і завмерла.

— Ти приймаєш свої ліки? — Влада збиралася запитати про це буденним тоном, але під кінець голос надломився, видавши її хвилювання.

Саша не відповів. Дівчина різко відсторонилася і схвильовано заглянула йому в очі.

— В цьому більше немає потреби, — безвиразно мовив він.

— Що ти накоїв?

— Хіба ти не хотіла запитати мене що це за місце, і чому ми залишаємося тут? — спробував змінити тему хлопець, але Влада не купилася на це.

Вона навіть не помітила роздратування в його голосі.

— Ти цього не хотів, — тремтячим голосом нагадала вона, і Саша несподівано голосно розсміявся.

— Думаєш, що так добре мене знаєш? — абсолютно незнайомим їй глузливим тоном запитав він, і Влада відчула, як мурашки розповзаються усім тілом.

— Так, я добре знаю тебе, — не здалася вона. — Тому не могла не помітити, як сильно ти це ненавидиш. Як давно ти припинив їх приймати? — Саша не відповів, тільки стиснув щелепи, та так сильно, що на його щоках виступили жовна. — Можливо ще не пізно усе виправити, — спробувала достукатися до нього дівчина, і це стала останньою каплею.