Тріумвірат. Дитя вогню - Яна Паувел

Князь кивнув і, незважаючи на внутрішнє заніміння, Саша відчув, як щось всередині обірвалося.

****

— А ти впоралась значно краще ніж я навіть міг собі уявити.

Влада відступила у кут і оскалила зуби. Навіть у цій формі її все ще мучила лихоманка. І все ж почувалася вона зараз значно захищенішою.

Спогади накотилися на неї лавиною. Наче в її голові прорвало невидиму дамбу. Тепер вона точно знала, що вона таке. І страх перетворитися в чудовисько, трансформувався в лють на тих хто усе у неї відібрав.

Її сім’ю, її щасливе дитинство… Вона настільки чітко зараз пам’ятала мамине обличчя. Її перелякані блакитні очі…

«Ніхто не повинен дізнатися хто ти, — говорила вона їй, стискаючи в руках її маленькі долоньки. — Пообіцяй мені. — Міцні обійми на прощання. — Я заберу тебе, щойно з’явиться така можливість.»

Обіцянка, якої вона так і не змогла дотриматись.

Хлопець протягнув руку в її напрямку, і це вирвало її зі спогадів. Влада загрозливо загарчала і клацнула зубами в небезпечній близькості від руки напівкровки.

Тепер вона точно знала – перед нею гібрид. Її загострений в цій формі нюх, дозволяв чітко визначити його приналежність до вовчого виду. Але на відміну від її батька, який повністю контролював свої імпульси, цей хлопчина був абсолютно безпомічним.

— Чшшш, — заспокійливо мовив він. — Я не завдам тобі шкоди, — він штовхнув носком черевика її одяг і знову подивився на неї. — Мені просто цікаво. — Він навіть присів перед нею, з захватом роздивляючись її вовчу подобу. — Схоже ти знала, що потрібно робити. — Його брови дещо нахмурились, і вона почула як прискорюється його серцебиття. — Але як ти змогла витримати?.. — він хапнув ротом повітря і Влада вловила ледь відчутний солоний запах. — Цей біль…

Коли він цього разу подивився на неї, вона перестала гарчати. Крізь люк пробивалося тьмяне світло – надворі сутеніло. Але цього світла було вдосталь для того, щоб вона змогла роздивитися мокру доріжку на його щоці.

Влада спробувала відповісти, але замість слів почулося тільки скавчання, тож вона замовкла. Можливо, якби вона зараз обернулася, вони б змогли поговорити. Але Влада не збиралася ризикувати. В її вухах все ще звучали крики тієї дівчини. І вона досі пам’ятала, що гібрид був зовсім не проти поласувати і нею.

Вона прикинула чи зможе вистрибнути звідси у вовчій формі і мимоволі глянула через люк нагору.

— Хочеш вийти? — без проблем розгадав він її задум і несподівано розізлився.

Зіскочивши на ноги, він з ненавистю подивився на неї, наче вона щойно вліпила йому ляпаса. І Влада знову інстинктивно вишкірила зуби.

Більше нічого не сказавши, хлопець вистрибнув з підвалу і зачинив люк. Наступної миті вона почула скрип. А тоді, світло, яке все ще проникало крізь щілини в кришці люка зникло. Схоже, він перетягнув туди щось важке.

Влада тяжко зітхнула і опустилася на підлогу. Запах крові все ще дражнив її ніздрі. Але вона більше не впадала в безумство. Хоча деколи, бажання підійти і злизати залишки крові з підлоги було майже нестерпним.

Краєм вуха вона прислухалася до метушні нагорі, відчайдушно опираючись сну. Вона розуміла, що не побачить там нічого приємного. Не тепер, коли знала, що трапилось з її зграєю, її сім’єю.

Було боляче думати, що її покинули, але знати що вони зробили це не з власної волі виявилося болючіше в рази.

І найгіршим було те, що її дитинство було майже ідеальним. У неї було все про що може мріяти дитина: люблячі батьки, які приділяли їй кожну вільну хвилину свого часу, друзі однолітки, з якими вона весело проводила час, дядьки і тітки, що любили її не менше за власних дітей.

Скрип дверей привів її до тями. Вовчиця нашорошила вуха і прислухалась. Деякий час вона чула тільки тихе шарудіння. А тоді грюкнули дверцята і запрацював двигун, і Влада мимоволі пригнула вуха до голови. Гуркіт двигуна, виявився надто гучним для неї.

За мить автомобіль рушив з місця, і їй залишилося слухати тільки як він віддаляється. Щойно стало тихо, Влада піднялася на лапи і пройшлася по підвалу. На якусь мить вона зупинилася під люком і ретельно обнюхала калюжу крові, що уже встигла присохнути на підлозі.

Її паща одразу ж наповнилася слиною і Влада труснула головою, щоб позбутися нав’язливого бажання лизнути підлогу. Випрямившись, вона роздратовано подерла камінь лапами, але дуже швидко зупинилася, зрозумівши, що так запах крові стає тільки сильнішим.

Фиркнувши, вона зрештою підняла морду догори. Зараз у вовчій подобі люк, здавалося, знаходиться ще вище.

В підвалі все ще було дуже темно, але не для вовчих очей. Того світла що проникало крізь вузесенькі щілинки в підлозі виявилося вдосталь для того, щоб вона не почувалася сліпою. Та й загострені слух і нюх допомагали орієнтуватися в просторі.

Вкотре оглянувши тісне приміщення, Влада обтрусилася і позадкувала. Вона хотіла бодай спробувати. Вона зупинилася, коли хвіст торкнувся стіни. А тоді пригнулася і стрибнула вперед.

Мабуть їй не слід було вкладати у стрибок стільки сили. Влада тільки і встигла, що повернути голову вбік, перш ніж усе її тіло боляче врізалось в стіну.