Про любов для дітей - Ангеліна Кріхелі

Але ніхто не зміг наздогнати рядового Брися, і незабаром він приєднався до Комарика і лейтенанта Гава. Утрьох вони вирушили на сусідню вулицю в будинок під номером два і там чекали на приїзд Анни.

Тим часом Анна, вперто підібгавши губки і склавши на грудях руки, постукувала кінчиком зношеного черевичка, вислуховуючи запізнілі вибачення Сергія. У неї на плечі, розчулено посміхаючись, слухала їхню розмову Красуня. А біля Аніних ніг сиділи обидва пси, цуценя і маленьке жовте курча. Власне, всі були присутні, крім Комарика.

Через дві години щирих бесід терпіння обох собак вичерпалося і вони почали тягнути дівчину і чоловіка за руки, з'єднуючи їх. Метелик тільки зітхав романтично, обіцяючи ніколи не сваритися з Комариком, якщо вже вони полюбили один одного.

І ось уже Анна піддалася на вмовляння й стала збиратися.

Першими до машини забралися собаки. Барбос ніс у зубах за нашийник цуценя. За ними шкандибало курча.

А повз пробіг півень, який невідомо звідки взявся.

— Чужі їдуть! Чужі їдуть! — кричав півень.

Генерал, проходячи повз, знову стукнув його лапою, півень замовк і побіг в інший бік.

— А в чомусь Комарик має рацію... — задумався Генерал, дивлячись услід Півневі.

Барбос дбайливо поклав цуценя на сидіння, потім допоміг залізти в машину Цип-ципу, а слідом і він сам із Генералом вмостилися на задньому сидінні.

Комарик в іншому кінці міста міряв кроками підвіконня будинку під номером два. І поглядав на дорогу.

— Не мелькай! — укотре сказав йому Гав.

— Я не мелькаю, я думаю, — вкотре відповів йому Комарик.

— Думати можна і стоячи на одному місці, — заперечив Гав.

— От ти так і думай! А мені, щоб думати, ходити треба! У мене ноги стимулюють мозок!.. — відмахнувся комар.

— Чого?! — перепитав Брись.

— Ой, не до тебе зараз! — відмахнувся Комарик.

І всі замовкли. На кожну машину, що проїжджала, Брись кричав:

— Їдуть!

А Комарик щоразу відповідав:

— Ні, не вони.

Ось і зараз Брись крикнув:

— Їдуть.

А Комарик, уже навіть не дивлячись на дорогу, відповів:

— Ні, не вони.

І тут машина зупинилася під самим будинком.

Брись переможно констатував:

— Вони.

— Подумаєш, — буркнув комар, — один раз із тисячі помилився!..

Усі вони помчали до машини, уже не думаючи про те, хто правий, а хто не правий.

— Цип-цип-цип! — закричав комар радісно.

— Комарик! — крикнуло курча і кинулося в обійми комара, якому було не під силу обійняти курча.

— Товариш Генерал! — одноголосно вигукнули Гав і Брись, віддаючи честь старому псу.

Тільки цуценя, незграбно вибравшись із машини, плюхнулося на асфальт, самотньо озираючись:

— Де ж мама? — схлипнуло воно.

Барбос знову взяв його за нашийник і дбайливо поніс до будинку. Анна, дивлячись їм услід, усміхнулася. За Барбосом увійшли в дім і Комарик із курчам. Анна пішла слідом. Сергій прикрив очі рукою, уявляючи, на що перетвориться його будинок за лічені дні. Але твердо вирішив усе терпіти заради Ані.

Тільки Генерал, Гав і Брись у будинок входити не стали, вирішивши нарешті узятися до пошуків. Барбос вийшов побажати їм удачі в пошуках, а їх уже й слід зник.

За кілька днів зіграли весілля Комарика і Красуні. Комарик безмірно пишався і часто хвалився своєю дружиною. На весіллі були й мухи, і комарі, і жуки, і метелики, а сама Красуня була ще кращою, ніж завжди. Бо щастя і вміння ділитися з іншими добром робить кожного кращим. І Красуня теж своїм Комариком дуже пишалася, адже він впорався з важливим завданням і став зовсім іншим — турботливим і добрим.

От тільки цуценя все сумувало, годинами дивилося у віконце, не відриваючись, і чекало, коли ж батьки знайдуть його.

Ганнуся відкрила ветеринарний кабінет і лікувала всіх тварин, а Сергійко більше не сварив її за позапланову роботу, і два плюшевих ведмедики стояли тепер на найвиднішому місці, як символ їхньої любові та відданості одне одному.

Барбос терпляче чекав новин. А ось Цип-цип, з кожним днем підростаючи, став свататися до курки із сусіднього двору. Утім, вона і рада була його сватанням.

Навесні, коли всі перестали чекати новин, за вікном пролунав гучний гавкіт.

Щеня застрибнуло на табуретку, поставило лапки на підвіконня і витягнуло мордочку, щоб бачити, через що шум. Сердечко в нього у грудях стукало швидко-швидко. Він краєчком ока побачив...

— Мамо! — закричало цуценя, виляючи хвостиком, — мама прийшла! Мене знайшли! Я мамин! — і помчалося у двір зустрічати маму.

Барбос від радості навіть розплакався. Ганна, перебуваючи в цей момент на городі, бачила, як дві великі собаки з радісним гавкотом кинулися до цуценяти, що підросло, й почали гратися, а він лащився до них.