Про любов для дітей - Ангеліна Кріхелі

Незабаром машина зупинилася перед путівцем, і чоловік вийшов:

— Далі доведеться йти пішки, машина цими вибоїнами не поїде.

Тим часом комар, на якого було покладено таку важливу місію, літав містом із папірцем у лапках. Часто зупинявся перепочити, папір здавався йому неймовірно важким і постійно тягнув вниз, але комарик дбайливо тримав його в лапках, як власне щастя. І тільки надвечір наступного дня він знайшов ту вулицю, яку шукав, але надто втомився і знесилено опустився на бордюр. Повз нього бадьоро пройшло кошеня.

— Гей, малий, а де тут будинок чотирнадцять?

— Десь тут... — відповіло кошеня, проводячи лапкою по повітрю.

— Так, спасибі, це істотно полегшило мій пошук... — буркнув Комарик слідом за кошеням, яке віддалялося.

Комарик посидів трохи, намагаючись перевести дух, і почав оглядатися:

— Десь тут — це майже точна адреса... — бурчав він, поглядаючи в той бік, куди пішло кошеня. І тут він помітив невеликий будинок із величезною вивіскою «14» на ньому.

— Десь тут... — повторив комар і, окрилений своєю знахідкою, кинувся до будинку. Але біля самого будинку зупинився. — Так, а що я скажу? Як представлюся? А так і скажу, як є! — вирішив комар і влетів у відчинену кватирку.

Просто на підлозі лежав, розпластавшись, непоказний пес коричневої масті. Чи то він спав, чи то просто задумався із заплющеними очима. Комарик приземлився на підвіконня, скептично дивлячись на собаку:

— І ось через це я стільки пролетів?!!.. — прошепотів він незадоволено.

— З якого питання? — не розмикаючи повік, запитав пес.

— У-у-у... А все не так уже й погано, як казало курча, щось у цьому псі таке є... — і вже голосніше додав. — Сер, особистий секретар товариша Генерала прибув із дорученням розшукати вас і доставити до місця дислокації тимчасового штабу з пошуку батьків цуценяти! — відрапортував він. — Це я сказав?! — пропищав здивовано Комарик.

— Це хто сказав? — запитав собака, встаючи й намагаючись відшукати очима того, хто говорив.

— Лейтенант Гав, це я, Комарик! — розуміючи, що собаці це ні про що не говорить, додав понуро, — Сиджу на підвіконні...

Гав нарешті розгледів комара і підійшов упритул до підвіконня.

— Від Генерала, кажеш? — він уважно подивився на комара, обдумуючи принесену новину.

— Так точно! — пискнув комар.

— Що ж, раз є наказ, треба виконувати, — задумливо сказав Гав, відвернувся і попрямував у протилежний кут великої кімнати.

— Але є нюанс... — неголосно сказав комар. Гав завмер. — Треба знайти рядового Брись. І боюся, що сам я вже не впораюся, зовсім немає сил...

— Знайдемо, — коротко відповів Гав, і почав збиратися.

За годину, або близько того, вони знайшли другу, вказану на папері, адресу. Але рядовий Брись давно вже там не жив.

— Я піду лівим боком вулиці, а ти правим. Запитуй усіх, хто його міг бачити. Зустрінемося тут же.

— Є! — пропищав комар, а коли Гав відійшов, буркнув. — Блокбастер прям!..

— Детектив, — поправив його комар-незнайомець.

— Друже, ось ти-то мені й потрібен! — зрадів Комарик, повертаючись до незнайомця.

— Уся увага! — відповів йому комар.

— Не бачив пса такого, його ще Брись звуть?

— Бачити, не бачив, але чув, — відповів комар, — що він у рекламі корму якогось знімається нині... Це на наступній вулиці, — і комар махнув лапкою, вказуючи напрямок.

— Зрозумів. Вдячний, — кинув Комарик, уже віддаляючись. — У рекламі?! Ох, а я-то, природжений артист, і животію... — зітхнув Комарик і полетів далі.

Рядового Брись він знайшов у павільйоні, де дійсно йшли зйомки, і навіть ніякої не реклами, а справжнісінького фільму. Коли оголосили перерву, Комарик підлетів до єдиного на всьому майданчику собаки і став йому на вухо шепотіти все те ж саме, що і лейтенанту говорив. Пес тільки головою махав. А під кінець сказав:

— Я працюю, не можу підводити... Мені дуже шкода.

— Як це так «шкода»?! Та з мене Генерал голову зніме! Там цуценя пропадає, а тобі шкода?! Ну, це вже хамство прям якесь! — випалив комар, і знову сам собі здивувався, — Це я сказав?!

— Сказав-то ти, а роботу я кинути не можу, — уперто повторив Брись. — У мене тут люди, графік...

— Ну, і добре! І без тебе обійдемося! — спокійно мовив комар. — Ми собі спокійненько в другому будинку на паралельній вулиці все самі вирішимо, а ти не підводь, працюй... — і полетів.

Пес подивився йому слідом сумно, пригадавши, як Генерал під час того, як ніс службу, його навчав, а потім під час виконання обов'язків урятував від неминучої загибелі, і скільки спільних справ у них було. Озирнувся, потім подивився вслід комару, ще раз озирнувся.

— Ні, не можна так. Дружба важливіша за славу та свої інтереси! — скинув із себе костюм і помчав навздогін за комаром.

— Тримайте його! — кричав режисер. — Артист тікає! Тримайте його!..