Про любов для дітей - Ангеліна Кріхелі

— Ну, мам, ще трохи... — помурчав він, загрібаючи уві сні повітря лапкою.

— Крихітка... — прошепотіла господиня Барбоса, піднімаючи Найденка з підлоги й укладаючи на свій диван. І вирушила на кухню ставити чайник на плиту.

Комар ошелешено дивився їй услід:

— Вона розуміє! Ні, вона безумовно розуміє нас! — здивувався він.

— Ні, — сказав Барбос, проходячи повз нього на кухню, — просто людям теж холодно буває.

Комар почухав потилицю і промимрив:

— Так, я щось на кшталт цього і подумав одразу...

Генерал, уже вкотре дивуючись комару, похитав головою і сів поруч із диваном. Він був приємно здивований тим, що людина так спокійно пустила у свій дім абсолютно чужого собаку й оцінила ступінь його довіри до Барбоса. Значить, і він сам може йому довіряти.

Курча увійшло й одразу кинулося під диван, щоб, якщо передумають і виганяти стануть, не відразу знайшли. Шмигнуло під диван і натрапило на щось м'яке.

— Ой! Ой-ой-ой-ой! — вибіг він і полохливо притулився до Генерала.

— Ну, шо там у тебе знову? — недбало запитав Комар і пірнув під ліжко, щоб подивитися, що так налякало курча.

— Ой! — теж крикнув він і миттю вискочив з-під дивана.

Генерал засунув під ліжко ніс і, як тільки очі звикли до темряви, розгледів там двох плюшевих ведмедів, яких відправили під ліжко, з очей геть, очевидно, намагаючись забути про щось, що вони нагадували.

У цей час Анна повернулася з чистою кришечкою від майонезу, наповненою крихтами хліба і та зернами, і поставила, нахилившись, її прямо перед курчам. І без того великі очі Цип-ципа від здивування досягли неймовірних розмірів.

Слідом за господинею з'явився сам Барбос і сів біля її ніг.

— Кого ж ти привів? — запитала Анна, неуважно погладжуючи собаку і дивлячись у порожнечу.

— В-вав! В-вау! У-у-у!..

— Замерз... Ну нехай у нас поживуть поки що. Разом веселіше буде... — усміхнулася вона і стала гріти йому лапи, розтираючи їх.

— Оце так жінка! — здивовано захопився комар.

— Що ти там про метелика свою розповідав? — нагадав йому Генерал нещодавній інцидент.

— А я що?! Я нічого! Та й де тепер метелик?.. — засумував комар і сів на «годівницю» курчати.

— Ти б ще ноги йому в тарілку опустив! — обурився Генерал, і Комарик полетів геть.

— Комарик! — покликав його Генерал — Комарик?.. Хм, ну, справа панська: замерзне, прилетить...

Курча, на секунду відволікшись від трапези, тужливо подивилося вгору, немов попрощавшись із комаром, і сіло на лапу Барбоса. А незабаром сите, в теплі, воно розімліло і заснуло, тихенько сопучи.

— Дивно... — подумала Анна вголос. — Дивне щось відбуватися стало.

Сіла в крісло зручніше, вкрилася старим пледом і теж задрімала. Барбос поклав морду їй на коліна і заснув сидячи. А Генерал примостився на килимку біля крісла. Але йому не спалося. Він усе думав, де шукати тепер лейтенанта і рядового, куди й навіщо полетів комар, і чи зможуть вони знайти батьків Знайденяти?

За два дні всі вони остаточно влаштувалися в будиночку Анни. Вона годувала їх, поїла, гріла в холод, самотньо читала вголос, справедливо вважаючи, що вони все розуміють. Але в один із таких днів їхню ідилію було порушено.

— Це що ще таке?! — закричала жінка з порога, дивлячись на звірів, що лежали поруч із кріслом, у якому затишно влаштувалася Анна з книжкою в руках. Анна ніяково совалася. А Генерал загарчав на ту, що прийшла. Жінка швиденько відскочила до дверей на своїх тоненьких кістлявих ніжках і, уперши руки в боки, звузивши очі до ледь помітних щілинок, сказала:

— Щоб духу твого і цього звіринця завтра ж не було в моєму домі! Шукай собі інше житло. А я тобі будинок здавати більше не буду! — сказала, і вийшла, грюкнувши дверима.

Барбос моргнув, Генерал повісив морду, а Ганнуся і зовсім розплакалася.

Курча щось запищало, а обидва великі собаки та цуценя стали лащитися до неї.

— Нічого, — схлипнула Ганнуся, — все переживемо якось... Одна біда: зима вже на носі...

Барбос відкликав Генерала в бік, і зашепотів йому швиденько на вухо:

— До завтра встигнемо! Ходімо!

Генерал, нічого не питаючи, пішов за Барбосом. Анна здивовано дивилася їм услід, не розуміючи, що відбувається.

— По-перше, — пояснив Барбос, щойно вони опинилися на вулиці, — ми збиралися знайти рядового і лейтенанта. — Генерал кивнув, — А по-друге, — продовжив Барбос, — я знаю, що потрібно робити, щоб нам усім було, де жити...

— Гей, а ви куди це намилилися!? — пропищав зовсім поруч знайомий голосок. — Я тут, значить, зі шкіри геть лізу, наречену свою шукаю тільки, щоб вас познайомити з нею, а ви, значить, злиняти вирішили, так?...

Генерал прислухався і, зрозумівши, звідки звук, повернувся до клумби. Там, на величезній хризантемі сидів Комарик і його наречена-метелик.