Байка про Арктантропа - Артур Єрмак

Помилування!?

Блазень був не в собі від щастя, та долю не обдуриш.

Мотузка, що за неї було прив’язано лезо гільйотини,

зрадницьки обірвалась.

Після тієї повні його ще тиждень тримали в лікарні, може поки впевнились що він знову здоровий? Або що й був здоровий?

Дещо дивне справді відбулося. Того ж ранку, після повні, на перев’язці виявилось що рани на тілі Ітана повністю загоїлись, від них лишились, хоч і доволі кремезні але лише шрами. Зуби ніби і не були зламані, три ікла і два різця наче відросли і єдиним доказом їх зміни тепер була трохи інакша форма, вони були, як би це описати, більш «дикими» на вигляд.

До того ж, більше на нього не діяли ніякі препарати і зникла ломка. Доктор Гейст трохи образився, вирішив що його розіграли із цією повнею і наказав санітарам у якості помсти проколоти Ітану курс «ліків», тих самих що і до повні. Очікуваного ефекту втім не відбулося, що одночасно і вразило і образило як Фрідріха так і його вірних санітарів. Вони навіть хотіли вколоти йому таку дозу щоб аж волосся на дупі встало дибом, тільки побоялись. Все ж таки смерть пацієнта була небажаною, не тому що кожне життя сокровенне і його потрібно берегти, ні, ці істоти в халатах просто боялись проблем з поліцією. Чого тільки коштує той факт що офіцер Пітер О’Брайен так піклується про цього Міллера що навіть прийшов до нього на повню.

Сам О’Брайен і Парсонс навіть впряглись за нього, за їх допомоги він вийшов на волю з цієї лікарні, бо Фрідріх Гейст бажав ще місяць потримати хлопця під своїм крилом. Бажав другого шансу, ще однієї повні, амбіції не полишали лікаря. В діях офіцерів на відміну від дій Фрідріха не було жодної логіки. Вони вдвох провели обшук в квартирі Ітана, бо після того як побачив хлопця у стані ломки запідозрив його у вживанні наркотиків, тож і знайти хотіли саме їх. Вони навіть знайшли в його квартирі дещо, вже здогадались що?

Жодного препарату, окрім ліків, що відпускають без рецептів у будь-якій аптеці. Вони знайшли маленький револьвер у шухлядці, під книжною поличкою, і срібний патрон у барабані.

Для такої знахідки їх дії були занадто милими. Ці двоє добряків вирішили навіть не додавати цю знахідку до справи, тільки конфіскували, без жодних паперів, тепер ця зброя лежала у шухляді робочого стола Парсонса. Срібний набій вони власноруч розібрали на складові, тобто на саму кулю, гільзу і порох. Те, про що казав Барт перед тим як Пітер пішов до лікарні було тепер у них в руках, вони вже дізнались що куля зі срібла а не з якого-небудь іншого матеріалу і не могли второпати:

- Хлопче, ти що правда вважаєш що ми полюємо на перевертня? – запитали вони, крутячи вже зібраний набій в долонях.

- Не знаю, - відповів він стомлено. – Я був певний що…

- Сам перетворишся у ніч повного місяця, - закінчив за нього О’Брайен.

Навіть не ніяковіючи, хлопець кивнув а тоді продовжив:

- Але цього не сталось, мабуть перевертнів усе ж таки не існує, тепер мені здається що увесь той жах мені примарився. Іноді я навіть сумніваюсь що знав тих хлопців і був там.

- Звісно що не існує, тільки нашу загадку це аж ніяк не розв’язує. До речі, ти що, хотів помститись тому перевертню? – і Парсонс кинув кулю Ітану.

Хлопець зловив її, легко, наче дістав із повітря. Але робити того йому було не слід, бо як тільки він стиснув срібло між вказівним і великим пальцем, їх запекло неначе вони тримали розпечену сковорідку, навіть зашипіло так само. Тривало це якихось пару секунд, Ітан одразу відкинув кулю якомога далі та плигаючи закотилась десь під шафу.

- Якого біса? – першим спитав О’Брайен, обличчя в якого було не менш приголомшене аніж у Парсонса.

Наш хлопець тим часом махав рукою як навіжений. Пальці продовжувало пекти навіть після того як позбулись срібла.

Трохи оговтавшись, офіцери допомогли обробити опіки перекисом водню і навіть подарували йому два одноразові пластирі.

- Раніше така реакція була? – запитав О’Брайен.

- На що, срібло? Ні, ніколи, в мене вдома лежить срібний ланцюжок на шию, я його носив багато років і ніяких проблем з тим не мав.

- Цікаво, а ще щось дивне після повні було?

Він розповів їм про свої рани, які ніяк не заживали до повні а потім враз перетворились на шрами, про зуби, що відросли наново. Вже не намагався щось приховувати, навіть про раптовий імунітет до тієї бридоти що його кололи в психушці.

- Ну, зліпок твоїх зубів ми не робили, тож це не доказуємо, міг бути глюк, через ті препарати. Що до тих препаратів, мушу попросити в тебе пробачення, - з жалем сказав офіцер Пітер.

- Це ще за що? – насторожився хлопець.

- Коли я прийшов до тебе на повню, то побачив що ти в стані ломки, вирішив, що маємо справу з наркоманом, тож ми обшукали твою квартиру і знайшли це, - він вийняв з шухляди револьвер. – Та ти вже мабуть і здогадався через кулю.

- І тут ми повертаємось до мого питання, - втрутився Парсонс. – Хотів помститись перевертню?

- Так, - в якийсь момент він і справді подумав що срібна куля в револьвері може служити ліками не йому а тому арктантропу.

- А срібна куля? Де ти таке роздобув, тільки не бреши що сам відлив її зі срібного ланцюжка, він на місці, у тебе вдома.