Про любов для дітей - Ангеліна Кріхелі

— Сиди там, — сказало курча і спробувало лапкою засунути комара знову в мішечок.

— Сам там сиди! — обурився комар, виповзаючи з мішка. — Я вже від голоду пухнути почав, а там бутербродами пахне!.. — тут комар голосно чихнув і додав: — І пилом...

Остаточно вибравшись із мішка, він злетів, вдарився об лапку курчати та з якимось безглуздим вигуком обурення сів на інший сміттєвий бак.

— Ну, ось він я! Весь тутечки!.. — із кумедною гордістю оголосив комар так, ніби був кінозіркою або відомим співаком. — А це курча недолуге — друг мій... — сказав він, ображено киваючи в бік курчати.

Його жовтенький пухнастий друг присоромлено опустив голову.

— Ну, ти ж сам сказав, сховай мене... — стало винувато виправдовуватися курча.

— Так! Так, я сказав! Але це не означає, що треба мене в мішок запхати, як сардельку якусь на пікнічок!.. — роздратовано надувся комар, схрещуючи на грудях маленькі лапки.

— Так я ж...

— Так, стоп! — рішуче припинив суперечки старий пес, добряче стомлений марним галасом, який затіяв комар.

І всі повернулися до нього.

— Стоп, — повторив він. – Давайте по черзі... Хто такі? Звідки? Навіщо?

— Ну-у, дядечко... — протягнув комар. — Багато знатимеш, погано спатимеш... — дістав з меншої кишені, ніж він сам, сонцезахисні окуляри, протер їх своєю футболкою і вдягнув. — Але якщо тебе так мучить, розповім... Я крутий, я дуже крутий... А цей шалапут зі мною — мій друг... Ми тут ходили, гуляли... А потім я так подумав, і ми вирішили: а чого б не зазирнути до цього маленького миленького містечка!.. Правда, думка непогана?..

Курча зовсім зневірилося, сіло на землю і стало ретельно складати мішечок, у якому ховало комара, неуважно слухаючи його безсоромну брехню.

— А тепер по черзі, і правду! — сказав Барбос, підходячи ближче до комара. — Як звати?

— Мене — Комарик. А його... — комар усміхнувся. — Ой, та нехай сам скаже! — махнув він лапою в бік курчати.

Тоді Барбос підійшов до курчати. Але курча не помітило, наспівуючи щось і продовжуючи складати мішечок.

Барбос прокашлявся і повторив запитання, через що курча злякано підхопилося і забилося в кут.

— Ні, так справа не піде! — обурився Барбос. — Ніхто не збирається тобі шкодити! Тож, заспокойся, і розкажи нам правду. Можливо, ми зможемо допомогти вам. Я вважаю, не дивлячись на браваду твого друга, допомога вам потрібна...

Курча, отримавши надію від слів Барбоса, трохи заспокоїлося і навіть відійшло від стіни, в яку злякано втиснулося.

— Мене ніяк не звуть, — сумно сказало курча. — Точніше, ні, мене цип-цип-цип-цип звуть... А тільки імені мені ніхто не давав... — курча схлипнуло, а комар «підлив олії у вогонь»:

— Пф! Тому, що майбутньому грилю зовсім не обов'язково мати ім'я!..

— Якщо хтось терміново не замовкне, я цьому комусь надеру вуха, — тихо, але грізно сказав пес і співчутливо подивився на курча. — Продовжуй.

Курча вдячно кивнуло:

— Тільки Комарик має рацію... Я жив у великому-великому будиночку, який люди називали курником, а моя мама-курка — золотою кліткою. Нас було дуже багато. Спочатку... А потім, коли господаря прогнали з ферми, де він працював, мої друзі та мамині подружки стали пропадати. І мама чомусь стала турбуватися про мене дуже. А одного ранку вона розбудила мене і веліла збиратися і йти. Спочатку прямо йти, потім ліворуч... — тут курча жваво почало шукати щось у кишеньках свого блакитного комбінезончика. — Ось, я навіть записав, — сказав він, простягаючи Барбосу папірець із якоюсь незрозумілою схемою, що складалася з крапок, ком і стрілок різного розміру.

Пес кивнув, слухаючи курча.

— І ось я пішов дорогою, як веліла мені мама... Ось...

— Так, тепер щось більш-менш зрозуміло, — підсумував пес. — Ну, а цей звідки взявся? — запитав він, кивком голови вказуючи на комара.

— Гей! — обурився комар. — Я ніякий не «цей»! У мене-то якраз ім'я є!

— Ось що, — звернувся пес до курчати. — Ми тебе будемо Цип-ципом називати, а ти до нас можеш звертатися, якщо що. Мене Генералом звуть, а його — Барбосом.

Курча радісно кинулося до Генерала, бажаючи вдячно обійняти його, але вище ніг не дістало, тому почало розгублено озиратися. Тоді Генерал опустив морду, і Курча з усієї сили схопилося за ніс вівчарки, обіймаючи його.

— Задушиш же... — пробурмотів Генерал, намагаючись вивільнити ніс із палких обіймів вдячного курчати.

— Вибачте... — пропищало курча, відпускаючи вівчарку.

Генерал здригнувся, встаючи. Комарик спустив окуляри на ніс: чи то, щоб виглядати крутіше, чи то, щоб краще бачити те, що відбувається, бувши вельми цікавим створінням. Барбос підійшов до Генерала, чекаючи розпоряджень. Він зрозумів, що тепер, відчуваючи за всіх відповідальність, пес не зможе відмовити і й допоможе знайти батьків цуценяти. І був дуже вдячний за це курчаті, адже якоюсь мірою це саме його заслуга. Розумів це і сам Генерал, і теж був курчаті вдячний.

А маленьке курча просто раділо, що тепер у нього не тільки ім'я з'явилося, а й нові надійні друзі. Воно сором'язливо запхало лапки до кишеньок. Комарик же, навпаки, був незадоволений: адже тепер «крутий» був зовсім не він.