Якось перед Різдвом - Юлия

В одному звичайному місті, де багатоповерхові будинки заглядають один одному у вікна і де люди давно перестали вірити в дива, жив хлопчик Матвійко.

Від народження він був дуже активним та допитливим. Мама з татом тільки й знали, що чули від нього:

— Чому?

— Навіщо?

— Для чого?

Коли Матвійку виповнилося два роки, від бабусі він вперше почув про Святого Миколая, який на свята всім дітлахам дарує солодощі та іграшки.

І тут понеслося:

— А де він живе?

— А який він?

— Де він бере солодощі?

— Чи можна його побачити?

Батьки ледве встигали відповідати на всі ці питання.

Матвійко зростав, і з кожним роком питань ставало все більше, й вони були все складнішими.

Дійшло до того, що мама якось не витримала, махнула рукою і гримнула:

— Відчепись. Підростеш — сам про все дізнаєшся.

Відтоді Різдво для хлопця зі свята перетворилося на буденщину, адже ніякого дива та магії більше не було. Не радувала ні ялинка, яку так старанно прикрашали всією родиною, ані подарунки в яскравих коробках. Бо хіба могли вони замінити уявлення про чарівну країну, де завжди йде сніг, де діти досхочу можуть їсти цукерки та морозиво, де на казкових санчатах розʼїжджає Святий Миколай.

Якось напередодні Різдва Матвійко сидів на підвіконні й нудьгував, проводжаючи перехожих, які снували по вулиці туди-сюди. Подумки він знов вирушав до омріяної країни й тихенько зітхав. 

В цей час повз будинок на санчатах пролітав ельф і, помітивши зажуреного хлопця, зупинив своїх оленів.

— Не годиться перед Різдвом бути в такому настрої, — звернувся він до хлопця. — Ну ж бо розповідай, що тебе так засмутило.

Матвійко спершу злякався та аж зіскочив з підвіконня, але очі ельфа були такі добрі, що він наважився підійти ближче.

— Я завжди хотів побачити країну, де мешкає Святий Миколай, де здійснюються дитячі бажання. Але такої, мабуть, не існує, — відповів він.

— Ну, це можна легко виправити! — посміхнувся ельф і додав. — Гайда до мене, я дещо тобі покажу.

Хлопець швиденько накинув пальто та шапку, одягнув теплі черевики та вже за мить разом з ельфом мчав в чарівних санчатах.

Не встиг він і оком змигнути, як вони опинилися в дивовижному місті. Падав м’якенький, мов вата, сніг, звідусіль линув дитячий сміх та дзвін різдвяних дзвіночків. Вулиці були прикрашені тисячами яскравих вогників, що час від часу змінювали свій колір. Аромат шоколаду, імбирного печива та малинового чаю окутував будинки.

Посеред міста стояла величезна ялинка, на якій висіло безліч різноманітних кульок, цукерок та мандаринок. Від неї в різні сторони розходилися дороги до маленьких засніжених вуличок. Там була вулиця Цукерок, Морозива, Солодкої вати, Джемова, Шоколадна, Іграшкова та багато інших. На кожній з них були крамниці, в яких юрбилися діти.

— Невже це вона? — не міг повірити Матвійко.

— Так, це країна, де здійснюються дитячі мрії. Тут завжди панує дух Різдва, свята та гарного настрою.

— І що, я можу погуляти по місту? — недовірливо перепитав хлопець.

— Звісно, ти можеш ходити, де завгодно, пригощатися усім, але маєш лише годину. Потім повертайся до ялинки, — вже більш серйозно мовив ельф.

— Так, я встигну! — на ходу прокричав хлопець і щосили побіг на Шоколадну вулицю.

Зайшовши до першої крамниці, він мало не застиг від здивування. Такого розмаїття шоколаду він ще ніколи в житті не бачив: чорний, молочний, з горіхами та родзинками; у формі іграшок, шишок і навіть будинків. Хотілося спробувати все й відразу.

— Бачу, ти тут вперше, — почув він за спиною чийсь голос.

Обернувшись, він побачив дівчинку в біленькій шубці, пухнастих рукавичках та рожевій шапочці.

— Так, — зніяковів він. — А як ти здогадалася?

— Я мала такий самий розгублений погляд, коли кілька років тому вперше потрапила сюди. Ходімо, я тобі все покажу. До речі, мене звати Соломійка.

— А мене Матвійко, — відповів хлопець і рушив за нею.

Спочатку вони випили гарячого шоколаду з невагомим зефіром. На вулиці Морозива зʼїли ванільне морозиво з крихтами печива та горіхів. А на вулиці Цукерок поласували карамельками з фруктовими смаками.

Нарешті вони дійшли до вулиці Іграшок.

— За правилами міста, ти можеш взяти з собою одну будь-яку іграшку, — мовила Соломійка.

Завдання виявилося дуже складним. Бо хотілося і літачок на пульті керування, і машинку, яка могла перетворюватися на катер, а ще конструктор, і ще багато іншого. Як вибрати щось одне?

Та ось вони зайшли до магазину з ялинковими прикрасами. Погляд Матвійка впав на іграшку, якої він ще ніколи не бачив.

Це була смарагдова кулька з червоним камінцем посередині, в різні боки від якого розходився чудернацький візерунок. Зверху на кульці сиділа яскрава бабка. Її крила були різного кольору, з золотою мережкою. Здавалося, що вона от-от затріпоче ними й перелетить на іншу іграшку.