Якось перед Різдвом - Юлия

Якось напередодні Різдва в одному казковому місті трапилася біда. Льодяний чаклун наклав на нього прокляття і воно вкрилося міцною кригою. Замерзло все: будинки, люди, тварини та дерева, навіть дим, що підіймався над дахами, застиг у повітрі. 

Дивним чином воно не зачепило лише двох сніговиків, які, мов вартові, стояли біля святкової ялинки. Вони потирали від холоду свої червоні носики й розмірковували над тим, що робити далі.

Саме в цей час до міста потрапив хлопчик Діма. Він дуже здивувався, коли замість теплої святкової атмосфери, яскравих гірлянд, веселого щебетання дітей та щасливих облич побачив довкола лише холодний лід.

— Що трапилося з містом? – розмірковував він, ступаючи по безлюдних вуличках.

Аж ось біля ялинки він зустрів двох сніговиків, які й розповіли йому про те, як злий чаклун перетворив колись яскраве та веселе місто в холодну пустелю.

— Невже цьому не можна ніяк зарадити? – запитав хлопець.

— Зняти прокляття може лише чарівне слово, яке заховане в крижаній печері, – відповів один Сніговик.

— Але дістатися її дуже непросто, – сумно додав інший.

— Ми повинні спробувати це зробити, – впевнено мовив Діма. – Показуйте, де та печера.

Сніговики переглянулися між собою і вказали хлопцю на вершину гори, яка ледь виднілася звідси. Всі троє вирушили в дорогу. 

І хоча шлях до печери вони подолали досить швидко, головні випробування чекали на них попереду. Вся річ у тім, що вхід до печери закривали три міцні брами. Щоб відчинити кожну з них, потрібно було виконати завдання, яке було на ній написано.

Трійця зупинилася перед першими дверима і Діма почав читати:

“Щоби двері ці пройти,

Маєш так зробити ти:

Страву гарну приготуй

І смаками нас здивуй.

Тільки три інгредієнти -

Ось і всі в ній компоненти.

Перший - ягоди морозні,

Що висять на гілках й досі,

Другий - сніговії квіти,

Ну а третій - тепле світло”

— Я геть нічого не розумію, – похитав головою один сніговик.

— Я теж, – додав другий.

Діма почав міркувати. Він згадав, що бачив не один раз, як зимою на кущ калини прилітали пташки й дзьобали червоні ягоди. Бабуся казала, що калина не боїться морозів і нею можна смакувати навіть взимку.

— Морозні ягоди - це калина, – радісно вигукнув хлопець і перший сніговик відправився на її пошуки. 

Далі було важче. Хлопець ніяк не міг зрозуміти, що то за квіти такі снігові. Він почав перебирати в памʼяті все, що було повʼязане зі снігом. Та ніякі квіти в уяві не зʼявлялися. Сніговик мовчки стояв поруч з хлопцем і переступав з ноги на ногу. Від холоду його чубчик вкрився сріблястим інеєм. Поглянувши на нього, Діма закричав:

— Точно, іній. Снігові квіти - це ж візерунки інею на вікнах.

Отож, два інгредієнти були готові. Залишалося знайти лише тепле світло. Перше, що спало на думку усім трьом, було сонце. Але зараз воно ховалося за густими хмарами й жоден промінчик не падав на землю.

Тоді сніговики взялися за руки й почали швидко кружляти. Від їхніх рухів здійнявся вітер, який піднявся високо вгору і легенько відштовхнув одну хмаринку. Легенький та теплий промінчик сонця спустився на браму. Тієї ж миті двері відчинилися і друзі опинилися перед наступним завданням.

Цього разу воно було таким:

“Щоби далі вирушати,

Треба загадки вгадати.

Перша загадка така -

Схожий він на їжака,

Та коли пожовкне листя,

Кожушок на ньому трісне”

— Каштан, – майже в один голос закричали всі троє.

“Другу загадку послухай:

Має довгі сірі вуха,

Шубку двічі він міня -

Навесні й коли зима”

— Зайчик, – знову відповіли всі разом.

“Третя загадка - остання,

Тут подумать треба справно.

Відгадай страшне створіння,

Що дерева рве з корінням”

Після цієї загадки на якусь хвилину запанувала тиша.

— Ведмідь, – сказав сніговик.

— Трактор, – додав інший.

— Екскаватор, – доповнив Діма.

Але брама не відкривалася. Трійця думала далі. Хлопець почав малювати у своїй уяві величезне дерево, яке лежало на землі. І тут він згадав про бурю, під час якої вітер зносив усе на своєму шляху і виривав дерева прямо з корінням.

— Вітер, – сказав Діма і двері брами відчинилися.