Якось перед Різдвом - Юлия

Така відповідь насмішила і розчулила ельфа водночас.

— Тоді, думаю, нам по дорозі, – підморгнув він хлопцю і вказав рукою на місце в санчатах.

Женя не міг повірити, що це відбувається з ним насправді. Чи ж це не справжнє Різдвяне диво: летіти по небу в санчатах, запряжених оленями. Та не встиг він сповна насолодитися поїздкою, як вони опинилися в Лапландії.

Вона виявилася саме такою, як хлопець її й уявляв - казкові будиночки, кольорові гірлянди, святкові ялинки та безліч снігу.

Але хвилююча мить була ще попереду. Ельф прочинив двері й хлопець опинився всередині будинку, на адресу якого мільйони дітей надсилають свої листи. Санта сидів у кріслі напроти каміну й дрімав. На столику біля нього лежала ціла гора листів. Почувши, як скрипнули двері, він підняв голову і дуже здивувався, побачивши такого незвичного гостя на порозі.

— Хо-хо. Це ж хто завітав до мене? – весело мовив він.

Жені здалося, що він від хвилювання забув навіть власне ім'я, та все ж видавив з себе:

— Я - Женя. Приніс ліки від застуди, – і дістав з-під куртки банку з варенням.

Санта підвівся з крісла і підійшов до хлопця. Вже понад сотню років ніхто так не турбувався про нього. Він обійняв Женю за плечі й потайки змахнув сльози з очей.

А потім вони разом пили чай з варенням та імбирним печивом. Було помітно, що Санта почував себе набагато краще.

— Думаю, тобі вже час повертатися додому, – сказав він хлопцю. – Та і в мене роботи накопичилось чимало. 

На прощання він подарував Жені ялинкову іграшку у вигляді ягоди малини, яку прикрашали золотисті дзвоники.