Байка про Арктантропа - Артур Єрмак

Вебер досі змагався з тим велетнем, Кайла тепер прикривала Стіва відстрілюючи останніх охоронців, котрих ще лишалось достатньо, а Ітан не знав як підійти до Стелли і вдарити її, як виграти цей бій. Марія дивилась на цю картину у цілковитому розпачі, невже їм судилось програти тут? На пів шляху! Бо з такими темпами, перемогти було неможливо.

Піднімаючись на ноги вона нащупала в кишені шприц, дістала його і загнала рідину в свою вену. Ситість розлилася по її тілу, блаженне задоволення, відчуття трохи загострились і стало все так очевидно, так просто. Дівчина вже знала що саме має робити і знала що зможе, відчувала що здатна зараз на все навіть...

Новий вампірячий крик розірвав повітря, був сильним, впевненим і страшним, бо видав його дракуль у самому квіті своєї сили, у формі потвори з крилами за спиною. Вочевидь №66 дав їй сили на перетворення і воно не протримається дуже довго, тож треба було діяти швидко, крила замайоріли під стелею, Марія вдарила власним тілом у механічну потвору Стелли. Та аж скрикнула своїм потворним голосом і відкинула Ітана, котрий був поряд але не дракуля. Удари кігтям і лезами означили новий бій і тепер вже з обох боків рани загоювались так само швидко як і зʼявлялись, але до серця кіборгині дістатись не вдавалось. Було воно під шаром товстого металу, котрий не брали кігті так само як і на черепи у Стелли мався тонкий але міцний прошарок сталі.

Ще один крик обірвав життя всіх вартових включаючи того що був в екзоскелеті, їхні мізки просто порозривало від ударної хвилі, з вух текли тонкі цівки крові. Так само вони текли і у перевертнів і дракуля, останню навіть відкинуло в стіну, але вони і лишились живі, хоч і поки що глухі. Кайлі довелось використати ще трохи дорогоцінної магії аби вберегти від смерті себе і Стіва.

Лишався останній варіант, вона була готова, одинока сльоза покотилась щокою. Змах крил, підхопила Стеллу під руки, стиснула в обіймах міцніших за сталь.

- Пробач мені, Ітане і ти теж Кайло...

- Марія, ні! - скрикнула ліквідаторка.

Ведмідь не почув жодного слова, лише побачив і схаменувся коли вже було запізно. Коли тіла вампірок пробили скло і пірнули на зустріч сонцю, спалахнули полумʼям і криком болю а тоді розсипались попелом, немов їх і не було ніколи.

Частинку праху вхопив вожак і якби його не схопив вчасно Вебер за пояс штанів, то полетів би вслід за холодними протезами і маленьким золотим ланцюжком...

Решту попелу змішав вітер, розвіявши над містом.

Кричав і кричала Кайла, від болю, від суму, від втрати. Спочатку Франц, тепер Марія, не міг того витримати, прирік її на смерть, двічі, усе через нього!

Ліквідаторка ж плакала за коханкою в яку мимоволі закохалась, і з якою нічого так і не вийшло, лишались надії, подібні до тих що мав Франц а тепер вже і їх раптом не стало разом з такою гарною і такою холодною вампіркою.

Так чи інакше але рушити далі довелось, наступні поверхи їх спіткали невеличкі групки вартових з якими розправлялись безжально, як з тарганами чи надокучивими комахами, ніби відмахуючись.

Дістались до лабораторій Орфейна.

- Нищить усе що зможете, - такою була команда вожака.

Стіву казати вдруге не було потреби, він розкидав майже всі свої гранати по залах і камерах, не зважаючи навіть на лаборантів, котрі то скавчали, то пищали наче свині то взагалі намагались атакувати, зі шприцами наготові.

Багатьох ті гранати повбивали але і немало вижило, що їх довелось бити штик ножем, кігтями, дулом пістолета, бо у Кайли скінчились набої.

Самій лабораторії на жаль ті гранати нічого не вдіяли бо, якщо стерильне кахельне покриття трохи і зазнало руйнації, то камери були виготовлені з розрахунком на стримання перевертня у повню. Це було зроблено через Ітана, котрий примудрився проламати свою камеру ще як був у полоні, тож Орфейн наспіх переробив усі приміщення.

В якусь мить Вебер зник, Ітан кликав його по імені довго, допоки той не виник серед камер і столі з якимись паперами у руках, а них тримав різні ампули, різнокольорові наче цукерки.

- Що це таке? - запитав.

- Напрацювання Орфейна, - відповів старший ведмідь рацʼхьорраном.

- Ми так не домовлялись, - перейшов молодший теж на рац’хьорран.

- Ні, хлопче, саме так і домовлялись, забув? Я йшов сюди якраз заради цих рецептів.

- Все ще прагнеш зберегти їх, а як же Айша, не гидкі тобі гнилостиві винаходи Орфейна?

- Розділяй винахідника і його виріб, малий! Орфейн відповість мені за Айшу але якщо я виживу, то зможу відтворити його лікувальні сироватки, і можливо навіть врятую цим Айшу!

- Або ж використаєш його інші сироватки і станеш катом ще гіршим за нього, - але і відбирати нічого Ітан не став, лише остаточно розчарувався у «батьку».

Обидві людини дивились на них з підозрою, втім важко очікувати іншого після того як плетеш секрети прямо перед ними, ще й іншою мовою.

Тим часом на поверсі вище їх вже чекали, в просторому і майже пустому приміщенні сидів Самуїл, готовий до бою, чекав поки Орфейн приведе до нього залишки зграї.

Хмара в костюмі зʼявилась перед ними мов нізвідки, одразу ж дві кулі лишили в гарній тканині отвори, але вбити істоту їм було не під силу.