Байка про Арктантропа - Артур Єрмак

- А друга?

- У неї ніколи не було сестри а тим більш близнючки, Айша одна з останніх перевертнів-драконів, - голос велетня тремтів, це бентежило Ітана і Стіва.

- Хіба перевертні не мають бути рукокрилими? - запитала Марія.

- Не плутай дракона і виверну... драконів неможливо підганяти під будь-які правила хоч то перевертні чи чистокровні рептилії.

Колби трохи припіднялись і рідина, яка ще мить тому вкривала жінок полилась на підлогу, заливши зграї взуття а вожаку босі стопи (запасного взуття він не взяв). Айша, або ж Айші осіли на підлогу впираючись в скло у різних позах, колби різко щезли в отворах на стелі і тіла непритомних жінок довелось підтримувати чоловікам. Більш людяну версію спіймав Вебер, менш людяну Ітан і Франц.

- Орфейн навчився клонувати зверхів? – запитала магічка

Великий ведмідь підняв на неї очі лише щоб відповісти.

- Сподіваюсь що так, інший варіант... я навіть подумати не можу про наслідки.

- Думаєш він розділив її сутності? Так навіть ми, маги, не можемо!

- Про що ви? - запитав Ітан.

- Всі перевертні, як і суміжні з ними види, - Вебер подивився на Марію. - Мають у собі дві сутності, людину і тварину, обидві складають одне ціле, якщо комусь у цілому світі вдасться розділити їх... 

Айша Бергнер розплющила очі, та що мала бути людяним уявленням, і лежала в обіймах велетня. Він намагався з нею говорити і водив долонями перед очима, спершу вона просто не реагувала тоді підкинулась з місця, полоснувши кігтями по горлянці ведмедя, від чого той на декілька хвилин осів на підлогу і стік кровʼю. Цього було достатньо аби перша втекла на сходи і вниз а за нею рушила і друга подоба, заливаючи все вогнем з пащі. Майже дістала зграю та ті встигли сховатись за панелями, один лиш напівмертвий Вебер зазнав опіків по спині.

Коли ж зграя дісталась слідом за драконицями на операційний рівень там вже панував хаос і смерть. Тваринна Айша кружляла попід стелею і щедро обдаровувала вогнем усе що рухалось, друга, людяніша Айша теж рухалась...

Жоден зі зграї не встиг би.

...догоряла внизу як і всі інші, почорніла і за мить стала скелетом, бо хоч перевертні-дракони і не є справжніми драконами але їх полумʼя не набагато слабше і здатне плавити метал а плоть випалювати аж до кісток.

Дракониця була безумною, розділення, клонування, неважливо бо ж одне чи інше але результат вийшов таким що неспроста Орфейн законсервував її.

Кайла почала читати закляття, якраз вчасно аби невидимий щит стримав полумʼя. Стів вистрелив, куля відрекошетила і пролетіла поряд з його скронею, щит працював в обидві сторони.

Айша зберегла якісь крихти розуму бо ж щойно щит розвіявся майнула прямо у компанію наче сама була кулею. Перевертні ледь втримали її аби не знесла всіх одразу, хоч ведмідь хоч павук, але їх сила була меншою за дракона. Марія полоснула противницю по обличчю але то не подіяло, сліди затягнулись, ще до того як вампірка відняла руку, далі вже був Стів зі своїм срібним ножем і Франц, котрий намагався прив’язати драконицю до підлоги.

- Маарііія, ГЕТЬ! - кричав вожак ледь хапаючи повітря ротом, стільки зусиль йому коштувало фізичне протистояння з Айшею.

Вампірка зрозуміла чому, бо то був перевертень і один-єдиний укус міг коштувати їй нежиття. Панна Бергнер тим часом вже розпалювала новий залп вогню у жерлах власної горлянки, відкритий рот стрімко накалявся і вже починав світитись коли Фран не придумавши нічого ліпшого відняв одну руку від плеча дракониці і вдарив кулаком прямо в пащу. За секунду Стів проштрикнув її живіт, остаточно перервавши потік полум’я, що ще тільки починався але встиг лишити павука без половини лівої руки. Її всю, до ліктя включно, пожер той вогонь, лишивши тільки чорні кістки, котрі вже не могли рухатись.

Нгану кричав, пекло, боліло, з припеченої вогнем рани хлинула кров, бо він рвонув куксу на себе і від неї відірвались тепер вже ледь закріплені кістки.

- Фртан мʼібут! - то були фінальні слова закляття котре Кайла читала пошепки, вони заполонили усю величезну кімнату.

Щось з’явилось у повітрі, золоті грати, що впали точно між зграєю і драконицею, тоді другі і треті, четверті і пʼяті вони замикали Айшу у собі аж поки та не була повністю закрита. Тепер вже, як вона не старалась вирватись, як не поливала ті грати полумʼям, дряпала кігтями чи кусала зубами (кістяк кулака Франца виплюнула так, немов та їй не смакувала). Клітці було байдуже, вона не пропускала за свої межі абсолютно нічого, а тоді і зовсім зникла, забравши з собою грізного ворога.

- Куди ти її діла, відьмо!? - загарчав Вебер за їх спинами.

Ітан встав наперед, не вистачало ще щоб «батько» будь-яким чином завадив Марії, котра вже вколювала Францу дозу №54.

- В Дейкрофт, в гільдію, до архімага, - втомлено відповіла ліквідаторка. - Зараз а тим більш сама я нічим їй не допоможу а там, разом з верховенством це ще можливо.

- До Брінкерхофа! - розлючено волав ведмідь. - До верховенства, котре винесе її життя на суд, де вони будуть голосувати а потім... у кращому випадку запхають у банку, як це зробив цей паскудний гермес Орфейн! За дурня мене маєш!? Я знаю як, ви, маги ведете справи, Юджин розповідав нам, коли приїздив.