Байка про Арктантропа - Артур Єрмак

- Вирішив повернутись до мене? - запитав їдко.

- Чорта з два, Орфейн, я прийшов не до тебе а по тебе! - огризнувся вожак, втім цей титул вже нічого не вартував, ті, що шанували його як лідера вже не існували у цьому світі і їх втрата боляче пекла всередині.

- Не піддавайся, він саме того і хоче!

Ітан кинувся на хмару, ігноруючи застереження Кайли. Орфейн лише ліниво відходив і майже не ухилявся від кігтів що не могли його ранити, втім свого він добився, швидко завів перевертня в пастку і коли ось-ось кігті могли б пройти крізь його «голову» різко впав на землю. Пика арктантропа зустрілась з міцним червоним кулаком, кістяшки добряче врізались в його носа, той аж звернуло набік.

Міллер піднявся, вправив зламаного носа і повільно поглибшував власне перетворення, серце його палало ненавистю.

- Я прагну вбити цю безтілесну паскуду, відійди, диявол... - напівриком вимовив він.

- Або що? Ти не у тому стані аби погрожувати мені Ітан Однорукий, на що взагалі здатен каліка у бою?

- Ти навіть не уявляєш на що я здатний.

Самуїл лише підняв праву руку, немов глузуючи з супротивника і зробив характерний жест двома пальцями: «ну, нападай». Арктантроп вже досяг форми гомінем, заричав і ринувся на червоношкірого демона, той махнув крилами і здійняв вітер, такий сильний що вибив вікна на поверсі, а Ітана мало не збив з ніг, Кайла і Стів не втримались, вони щойно досягли поверху і не вилетіли з башти лише завдяки Веберу, котрого міцно тримала власна вага.

Орфейн того і чекав, підійшов до Кайли впритул і з усієї своєї сили вдарив її телекінезом, жбурнувши у стінку, та мало не виплюнула легені від удару і здається втратила свідомість. Тепер лишались тільки ці олухи а що вони йому заподіють?

Тим часом Самуїл бився з Ітаном і піддавався йому, бо по-перше хотів розтягнути насолоду від бою, по-друге бажав вбити перевертня у формі звіра, такого трофею у нього ще не було, перемогти наймогутнішого хижака у прямому протистоянні. Молодий ведмідь бив його і бив, комбінував свою майстерність (а вона не була такою вже високою) у боксі з кігтями і звірячими інстинктами, він відчував що супротивник ще не показав усієї своєї сили намагався дістатись до крил, подрати їх.

Клац! - то був різкий, майже невидимий удар крилом по очам перевертня, хльосткий і міцний, але навіть тимчасово без зору той орієнтувався по запаху, по слуху, на всі свої надприродні почуття і здивував цим диявола. Без очей цей ведмідь бився навіть краще, бо не сприймав крила крилами, лише ще один обʼєкт котрий має бути відбитим, що ж, тоді скористаємось хвостом.

Диявол пірнув під руку і різко розвернувся, майже зробивши сальто у повітрі, щось наче як мотузка але гладке оповило шию молодого перевертня стисувши, кисень різко убував але Ітан не розгубився, навіть коли Самуїл обхопив його ногами за тулуб, давлячи на легені і таким чином вичавлюючи з нього кисень, а сам вже обхопив праву ногу больовим і зламав її.

То що зробив Ітан? Вхопив того хвоста долонею і за мить перекусив гострими іклами, вперше за своє довге життя Самуїл заволав як сучка.

Той крик створив момент для Стіва, котрий якраз поміняв магазин у автоматі, Орфейн відволікся і отримав дві кулі під ребра, таких кулі, що навіть його поранили. Ще один крик окропив залу, то були кулі освячені самим Туросаїчем, його химерною святою силою.

З ран безтілесної істоти сочилась якась рідина, така, що наче і прозора але схожа на слиз як з комахи, а сам він відскочив так далеко як зміг, почав крутитись у повітрі немов вихор заливаючи усе довкола своєю кровʼю.

Ні, ніяких більше ігор! - і скрутив своїм телекінезом мисливцю шию, жоден щит не міг його захистити. Конвульсії ж і агонія заклинили пальці міцного чоловіка, шальна куля настигла Вебера в стопу, до того як той вирвав автомат з мертвих пальців.

Рана одразу не зажила, вірогідно та святість діяла як срібло чи магія а тому велетень змарнував на себе ампулу №54. Орфейн скрутив і цю товсту шию, але це вже не подіяло, Вебер немов сова з розвернутою на сто вісімдесят градусів головою вилаявся на хмароподібного виблядка.

План Б вже був на підході, так само як і несподівана підмога для зграї.

Самуїл вже не грався з Ітаном, догрався до порваних крил і відкушеного хвоста та пари рваних ран на тілі. Хоч то було і весело, але пора вже було кінчати цього особливого перевертня, допоки він не став загрозою для праотця. Диявол боявся цього, не приховував від себе що як цей хлопець зміг вдіяти йому всю шкоду у напівлюдській формі, то на що він здатний у звіриній. Несподівано диявол зрозумів що це не він піддається.

Ітан зі свого боку не хотів випускати туза з рукава, бо хоч і приховував те від усіх але як вдруге перетвориться то на третій раз може не вистачити сил, навіть таке чудовисько як він здатне виснажуватись. Та цей бій... був заскладним, як йому зараз вирватись із мертвої хватки больового прийому з шести кінцівок і обірваного хвоста? А диявол тягне, ой як тягне, ще трохи і розірве мене навпіл. Ні, як зараз не перетворюсь то помру!

Гррааах! - заричав Ітан.

Та звук бою розрізав вампіряче шипіння, хоч то і був нонсенс, не лишилось вампірів а ті що були у камерах вбиті гранатами вже мертвого Стіва.

Щось палаюче і страшне, чорне як ніч і таке саме смертоносне вчепилось у трапецію Самуїла. Дияволу довелось відпустити перевертня аби скинути з себе чудовисько, котре не мало нижньої щелепи і половини боку, верхня ж усіяна іклами як у акули, воно палало полумʼям мов смолоскип і з кожною секундою втрачало залишки навіть нежиття.