Байка про Арктантропа - Артур Єрмак

- Можливо, хоч павук хоч кролик. Бува таке що в людині вже є зачатки внутрішнього звіра і буває таке що вони перемагають отруту того звіра, котрий її вкусив, а все одно стають перевертнями, але це рідкість.

- Я не знаю хто мене вкусив, але пан Ітан мене врятував, то що мені робити?

Вебер почухав потилицю.

- Навіть не пам’ятаєш, - хлопець у відповідь похитав головою. - Дивно, бо зазвичай лише у повню на іклах і пазурах перевертнів достатньо отрути (чи прокляття) щоб спровокувати процес обернення. А з приводу твоєї проблеми... можу лише припустити що в тобі сильний звір і він не хоче ділитись своєю силою, якщо навіть іноді захоплює тіло поза повнею... тренуйся Франце, рано чи пізно прийде бо то і не так просто насправді. Я, наприклад, досягав кігтей і ікол три роки а потім ще кам’яної шкіри тридцять, останні роки ще навчився відрощувати трохи шерсті від ліктів і колін але це здається беззмістовна здібність.

Тепер вже всі четверо сиділи безмовно, не знали навіть про що говорити далі. Вебер допив своє пиво, тоді попросив рахунок і запитав у Ітана прямо.

 - Ти готовий?

Той тільки брову підняв, бо не розумів про що він.

- Ти ж хотів мене вбити, але без бою я не здамся.

- Забудь, - відмахнувся від нього молодий ведмідь. - Та йди своїм шляхом.

Старий медвідь зітхнув.

- Жаль, що ти мене так відпускаєш, я сподівався подивитись на тебе у бою, помірятися силою з гібридом, та певно іншим разом. Бувай, Ітан.

- Бувай, Вебер.

Навіть руки не потиснули один одному.

Щойно ведмідьлак пішов Марія дістала з кишені маленьку ампулу з червоною рідиною і написом №66.

- У мене лишилась лише одна така...

Дивно, але Сопортар повернувся, трохи грубо але взяв ампулу з пальців дівчини і став роздивлятись.

- Знаєш, що воно таке? - запитав Ітан зухвало.

- Ні, конкретно цю не знаю, але знаю виробника, не особисто але знаю, - тараторив він. - Я взагалі-то заради його виробництва і прибув у місто, бо хотів обмінятись досвідом, рідко знайдеш майстра чиї вироби пробивають наш імунітет.

- У нього тобі нічого не світить, він в нас вбачає лише піддослідних щурів, знаю по собі, - відповів йому молодий вожак. - Хочеш сувенір - тримай, - він дістав з кишені і дав йому ампулу №54, з зеленою рідиною. - Оце посилює регенерацію, навіть срібло загоює.

Вебер роздивлявся ті ампули як дитина.

- Віддайте будь-ласка №66, то для вампірів, - попрохала дівчина.

- Ти дізналась що воно робить? - запитав Франц, іншим теж було цікаво.

- Вколола собі, виявилось що воно і ситість дарує на добу і загоює рани і навіть якесь піднесення дарує, ніби можеш гори скрутити, але після того як ефект зникає відчуття таке ніби... відхідняки якісь.

- Дарма що ти медсестра колишня, а якби то виявився екстракт отрути перевертня, ти б померла! - докорив її вожак чим навпаки подарувало їй те саме «піднесення», бо ж вона небайдужа йому.

- Де ви їх взяли? - запитав Вебер.

- Там вже нема, - відповів Ітан, трохи грубо.

- Чекай, - нахилився здоровань і прошепотів. - То це ви ти самі терористи що раз за разом нападають на ВЕСПЕР?

Три пари очей дивились на нього оцінюючи, хіба треба було відповідати а тим більш якщо раптом він на їх боці?

- Навіть питати не треба навіщо ви прибули в місто, - спокійно декларував бурий. - Я хотів би долучитись до вашої справи.

- Маєш за що мститись їм? - неочікувано зашипів на нього Франц рац’хьорраном, приглушивши його до шепоту.

- Маєте особисті рахунки з корпорацією? - він теж володів мовою перевертнів.

Ітан кивнув.

- Вони відняли її у мене, як і батьків, не тебе, справжніх батьків, роботу, домівку, наше звалище... навіть духів. Волієш покласти життя за чиюсь помсту?

За сусіднім столом напружився Стів, йому не подобалось те що вони забули або ж просто забили на конспірацію, тим більш він не розумів про що вони говорять.

Марія теж їх не розуміла, по черзі дивилась на трьох перевертнів, котрі спілкувались між собою гарчанням, шипінням, ревінням і гавкітом, а втім у всьому цьому можна було розрізнити слова у кожному тваринному звуці, ось тільки що вони означали?

Вебер не розумів Ітана, хоч і розумів слова, він не знав, що там сталось між ними і ВЕСПЕР, але чув біль у голосі свого «сина». На мить у ньому спалахнув намір котрому він волів піддатись.

- А що як я хочу допомогти тобі, та і власний мотив теж маю...

- Який?

- Я хочу побачити твоє перетворення, тебе, звіра форми гібрид у бою. Тим більш якщо ви зараз знищите цехи башти... коротше, я хочу вберегти ось цю працю, - він показав щойно подаровану йому ампулу.

Якщо вже хтось винайшов ліки для перевертнів, то ці технології чи рецепти не мають пропасти даром. Був певний, що такий алхімік як він зможе відтворити речовину, знаючи з чого. Колись він створив серію добавок, котрі у суміші з алкоголем дозволяли перевертню п’яніти, але тепер він хотів принести користь власному виду.