Байка про Арктантропа - Артур Єрмак

Після хвилини мовчання, Франц відкрив підвал і показав своєму вожакові кокон з павутини, що сидів опершись спиною до стіни. Ведмідь памʼятав той запах, спустився і розірвав павутину кігтями, повністю звільнив полоненого.

Зграя, котра дивилась на це згори різко прийняла бойове положення та Ітан зупинив їх жестом долоні.

- Але чому? - запитала Марія.

- Бо якби він хотів, - арктантроп показав пальцем, на розминаючого кисті Стіва. - Ви усі вже були б мертві, і я теж, задовго до вас.

- Бос, то точно розумна ідея? - запитав рацʼхьорраном Франц, отримавши у свою сторону погляд від якого вкрився холодним потом.

- Я хочу поговорити, - тихо сказав мисливець.

- Я теж, - відповів вожак.

Вони вдвох піднялись з підвалу, туди спустилась вампірка, її вже деякий час клонило в сон а вона відчайдушно чинила спротив потребі.

Лишились вчотирьох: Ітан, Кайла, Стів і Франц.

- Я б волів говорити з тобою віч на віч.

- Ні, Стів, - твердо відповів ведмідь а далі здивував усіх. - Це моя зграя, я не стану від них приховувати що-небудь... Не дивіться на мене так, Рена сказала мені це а нині я бачу що воно і справді так. Ви навіть рушили мене рятувати, хоч я і не претендував бути вашим вожаком.

- А я ж то дурепа думала, що то друзі так роблять, а не тому що ти себе вожаком уявляєш, - стрепенулась магічка.

Та одразу зіткнулась з засудливим поглядом Франца і готова була поклястись що якби кровопивця не спала то зробила б те саме. Вони його визнали.

- Добре, - врешті решт відповів мисливець. - ВЕСПЕР має бути знищено.

Перевертень кивнув, його очі були серйозними як ніколи.

- Мені обридло бігати, ховатись і боятись, ВЕСПЕР відняв у мене батьків і кохану. ВЕСПЕР має бути знищено, - він навіть не помітив яким холодним був його голос, немов то був не він, стільки в ньому палало люті.

Мисливець теж жадав помсти та в його розумінні то була скоріш справедливість, стільки років працювати на чудовиськ, скільки побратимів втрачено через їх забаганки і криве керівництво.

ВЕСПЕР має бути знищено.

Дивлячись один одному в очі чоловіки пожали руки. Ліві, зважаючи на особливість Ітанового тіла.

Вожак повернувся до ліквідаторки:

- Ти прийматимеш участь?

- Любчику, хіба ти я можу відмовити зграї своїх найліпших друзів?

Завод десь в  околицях Альстона.

Виробляє побутову хімію на весь материк. Також у підземній частині будівлі поставлено на потік виготовлення сироваток котрі винайшов Орфейн.

Основна ціль - знищити партію №29 і №32, викрасти №54 стільки скільки зможуть.

- Головний вхід добре охороняється. Вартові із числа колишніх військових, вагатись не будуть, вже мались прецеденти із вбивством сторонніх, ВЕСПЕР виграла суд і відмазала своїх працівників. Самуїл, голова охоронного відділу корпорації стоїть як гора за своїх людей. Паркани високі і вкриті колючим дротом, непоміченими буде важко, навіть зараз, вночі.

Земля досі була вкрита снігом, трохи брудним але все ж таки білим. Зараз було двадцять четверте лютого, десь півтори місяці знадобилось Стіву на розвідку але воно того було вартим, Ітан на це сподівався. Вони були втрьох: мисливець, перевертень і Марія.

Було два плани.

Перший запропонував ведмідь, то був простий і елегантний манер дій: перестрибнути через огорожу (лише Стіва хтось мав взяти на спину) і вже якось проникнути всередину.

Другий був мисливця, вони б мали вирубити трьох охоронців і переодягнутись в їх одяг але то теж було неможливо. Всіх трьох люди Самуїла вже знали в обличчя а декого і за відсутність правої руки. До того ж було невідомо хто саме тут за охорону - люди чи вже реконструйовані з них біороботи.

Тому вони вагались, виглядаючи з пагорба, схованого у зелених ялинках. А поки роздивлялись то Ітан зважився спитати:

- Стів.

Мисливець чекав був мовчазним і впевненим.

- Чому ти мене не вбив тоді?

- Бо вперше я був Туросаїчу побратимом в бою і побачив який він є, справжній. Божевільний від своїх минулих травм і нинішнього благословення, я вважав, ми маємо стримувати ту силу а не упиватись нею.

- Ти не відповів на моє питання, - коротко дорікнув йому ведмідь.

- Ти видався мені меншим з двох зол.

- Ти то вирішив до або після того як він вбив Рену?

Він починав закипати, вампірка те чула і мала втрутитись.

- Ітане, я розумію твої почуття але зараз не час для таких розмов.

- Мені не потрібен твій захист, - різко обірвав її Стів.

Назрівала бійка і, що важливо, не з ВЕСПЕР.

- Співчуваю твоїй утраті, також мені жаль твоїх батьків, втрачати близьких завжди важко. Мікаель, напроти, заслужив свою участь, ніхто за ним не сумує.