Зіграй мою наречену - Холод Влада
Як тільки в двері подзвонили, я усміхнулася і торкнулася долонею живота.
Сьогодні мав бути дуже хороший вечір. Я підійшла до дверей і відкрила їх.
Одразу побачила своїх батьків.
— Мамо, тату, — я обійняла маму, потім мене обійняв тато. — Як ви доїхали?
— Привіт, все добре, — тато усміхнувся.
— Привіт, донечко.
Батьки почали роздягатися, коли в двері знов подзвонили.
— Відкрито! — сказала я, усміхаючись.
— Доброго вечора, — до нашої квартири увійши батьки Андрія.
— Доброго вечора, — я усміхнулася їм. — Давайте я вам допоможу...
***
Андрій сьогодні виглядав доволі щасливо. Не знаю, чи радів він через наші новини, чи через те, що Сергій мало не подарував йому свою частку бізнесу, але в будь-якому разі, по ньому було видно, що він нарешті задоволений.
Я усміхнуася.
Мені завжди було важко спілкуватися з його родиною саме через те, що Андрію самому це давалося нелегко.
Я не розуміла, чому Сергій, людина, яка постійно гуляє і докладає до всього мінімум зусиль, постійно добивається більшого, ніж мій Андрій, який кожну вільну хвилиночку думає над тим, що і як зробити, щоб ефективно керувати бізнесом.
Я також не розуміла, чому їх батьки замість того, щоб зіштовхувати їх лобами, просто не розділили все порівну.
Тим часом вечеря проходила спокійно. Всі гості поїли гаряче і салати і вже закінчували з десертами. Ми сиділи за столом і зараз напевно був самий час про все сказати.
Я подивилася на Андрія.
Наші погляди зустрілися і він кивнув, а потім встав зза столу.
Всі гості подивилися прямо на нього.
— Зараз тут зібралася моя родина, найдорожчі люди в моєму житті. Тож саме сьогодні я хочу поділитися з вами хорошими новинами, — він глянув на мене, усміхнувся, простягнув мені свою руку.
Я встала, прийняла його долоню і тепер ми стояли поруч, він тримав мене за руку.
— Ми з Катею за вісім місяців станемо батьками, — сказав він, подивившись на моїх батьків. — А вже за два тижні ми зіграємо весілля. Це буде тихе і спокійне свято для найближчих, запросимо всього сотню осіб.
— Це така гарна новина! — одразу зраділа мама Андрія та Сергія.
Мої ж батьки такої щирої радості свекра і свекрухи не розділяли.
Я злегка сумно усміхнулася і опустила голову. Знала що так буде.
— Вітаємо вас, — додав батько мого нареченого.
— Катю, ти ж мені обіцяла, — таки сказав батько, подивившись прямо на мене.
Не знаю, чи то через вагітність і гормони, чи то просто через розчарування у власних батьках, на очі мені вже наверталися сльози. Раніше майже ніколи не плакала. А зараз...
— Катю, ти як? — Андрій легенько пригорнув мене до себе і зазирнув мені в очі. — Зводити тебе до вбиральні?
— Ні, — я злегка усміхнулася. — Я сама, я швидко, — я подивилася на Андрія.
Від його підтримки мені завжди ставало так легко.
Я пішла до вбиральні. Вмилася. Поглянула на себе в дзеркало.
Батькові з самого початку не подобалося те, що ми з Андрієм жили разом до шлюбу... Він був людиною «старої закалки», але я все одно сподівалася, що він зрадіє... Бо ж я люблю Андрія, я хочу цю дитину. Ми планували її. Просто не знали, що вийде так швидко. Гінеколог сказала, що в моєму віці це може зайняти півроку-рік. А якщо не вийде, то треба було б звертатися за допомогою до лікаря-репродуктолога.... Я вже налаштувалася на довгу боротьбу за свою дитину, однак все вийшло буквально з третього місяця спроб.
Раптово в двері ванної кімнати постучали:
— Катю, можна зайти? — почула я голос Андрія.
— Так, заходь, — тихо сказала я.
Андрій зайшов до ванної кімнати, прикриваючи за собою двері, а потім пройшов до мене і обійняв зі спини, поклавши долоні на мій живіт.
— Дай йому трохи часу, — сказав він мені на вухо. — Я обіцяю, що все буде добре.
***
Далі все проходило більш-менш спокійно.
Після вечері, ми всі пройшли до вітальні і вирішили передивитися фотографії на телевізорі. Так Андрій намагався відволікти усіх від нещодавнього інциденту з моїм батьком.
Вечір вже здавалось, був майже врятований, всі сиділи і переглядали світлини, усміхалися і згадували різні моменти з минулого.
