Зіграй мою наречену - Холод Влада

Коли Сергій поїв, то пішов в душ, а потім майже одразу до спальні.

Я теж відправилася до своєї кімнати, вляглася на ліжко і, повернувшись обличчям до стіни та загорнувшись в простирадло, намагалася не видати ані звуку, допоки щоками скочувалися гарячі сльози.

Я не мала права плакати чи звинувачувати Сергія у будь-чому. Ми з ним не зустрічаємося чи щось таке, я просто маю зіграти роль його нареченої. Однак серцю не накажеш, серцю не зрозуміти цього.

Добре, що я так швидко розгадала його пароль. Інакше б ці мої дзвінки могли б бути сприйняті неправильно... Точніше, він би міг здогадатися щодо моїх справжніх почуттів.

В грудях боліло, в горлі стояв клубок, і я насправді боялася, що ще трохи, і я не зможу плакати отак беззвучно.

Хоча, Сергій, схоже, буде спати так, що навряд щось почує. Це добре. Я не хочу, щоб він думав, що мене все це взагалі хвилює.

Напевно, мені б треба відмовитися від цієї афери... Але я не хочу його підводити. Потерплю місяць, отримає свою фірму і все.

А поки що просто зосереджуся на тому, щоб повернутися до кіно. Все ж, саме Сергій змотивував мене повернутися, і я маю бути йому вдячна. Я більше не буду дозволяти собі навіть думки щодо того, що, можливо, між нами таки була якась іскра.

Ми не будемо разом.

Я просто хочу йому допомогти, як друг. Я впораюся.

Я витерла останні сльозинки і встала з ліжка. Підійшла до дверей, прислухалася, чи не встав там Сергій.

За дверима була тиша. Я видихнула і відкрила двері. Визирнула. Сергія в передпокої слава Богу не було.

Я пройшла до ванної, вмилася, а потім вирішила розігріти обід. Сьогодні напевно вийду з дому раніше.

Хочу піти раніше, ніж він прокинеться.

***

— Надю, щось ти сама не своя, — Віка співчутливо подивилася на мене. — А сьогодні вже прем’єра. Ти точно впораєшся?

— Впораюся, — я кивнула. — Все буде добре...

Сьогодні на репетиції я змогла абстрагуватися від усього і повністю розчинитися в своєму образі. Мені це далося настільки легко, що я навіть здивувалася.

Все ж, коли в нашому житті трапляється щось, що намагається вибити нас з рівноваги, воно може змусити нас як впасти, так і навпаки піднятися, переродитися вже майже з попелу у шось нове і більш сильне, ніж раніше.

На перерві на вечерю, яка у нас була опів на шосту, я дісталася до свого телефона, в якому завжди вимикала звук на репетиціях.

І як відчувала... Побачила три пропущених виклики. Два з них були від Дениса, а один —  від Сергія.

Цікаво, що було потрібно Денису. Мені здавалося, що з ким-з ким, а з ним ми вже в усьому розібралися.

Передзвонювати я йому авжеж не збиралася. А от щодо Сергія...

Я натиснула на пропущений виклик і приклала телефон до вуха.

— Надь, привіт, я сьогодні прийду на виставу? — запитав він.

А я усміхнулася. Переживає... Можливо, йому соромно за ранок. Хоча реально йому не має за що бути соромно. Він вільна людина, як і я.

— Так, якщо хочеш, — я продовжувала усміхатися.

Знаю, що усмішку не видно по телефону, однак, коли люди усміхаються, то їхній голос також злегка змінюється. Цей прийом мене виручав вже дуже багато разів.

Я хотіла звучати впевнено, легко і невимушено. Не знаю, наскільки вдавалося, але я чесно старалася з усіх сил.

— Добре, тоді до вечора, — сказав він з легким полегшенням в голосі.

І саме в цей момент мені знов позвонив Денис. Мені все ж було цікаво, що йому від мене треба, тому я вирішила, що мушу відповісти. В будь-якому випадку, зараз я вже не тримала на нього зла... Напевно, тому що сама зрозуміла, що ніколи його не кохала і що насправді добре, що ми розійшлися.

— Пробач, мені ще один виклик йде. До вечора, — швидко сказала я, і переключилася на виклик Дениса.

— Надю, нарешті ти слухавку взяла, — сказав Ден якимось глухим і прокуреним голосом. — Я сумував за тобою... Я хочу тебе побачити.

— Денисе, я взяла слухавку тільки для того, щоб сказати, що тобі більше не слід мені дзвонити. Я почала нове життя і тобі бажаю того ж самого.

— Бачив я твоє нове життя, — несподівано прошепотів він. — Багатий мажорчик на дорогій тачці. А я думав, ти інакша. Думав, що твоє кохання не купити, Надь...

— Про що ти взагалі кажеш? Ніхто моє кохання не купував. І взагалі, не дзвони мені більше, — я скинула виклик і знов вимкнула звук на телефоні.

Тепер у мене було якесь зовсім погане передчуття. Денис слідкував за мною....

Але ж це Денис, він нічого поганого не зробить. Він просто біситься. Побіситься і перестане.

Сам винен, що зрадив мені. Хоча за останнє я маю йому ще й подякувати. Бо інакше так би і була з ним, зовсім не розуміючи, що мене обманюють.

Денис виявився зовсім непоганим актором. Можливо, йому треба було зайнятися саме цим, а не інженерією. Все одно він так і не отримав підвищення... Хоча, я б не сказала що він неталановитий чи ще щось. Просто йому від цього життя ніколи нічого не було треба, він з тих, хто пливе за течією...