Пастка для Бродського - Джулія Ромуш

І тут біля мене з'являються два симпатичні черевики, і я вже не лежу на мокрому асфальті, а лечу в повітрі ... Поки я повільно міркую, що відбувається, чоловік взяв мене на руки й з упевненістю кудись несе. Туманова виходь зі  ступору, тебе зараз потягнуть в печеру, а ти й пискнути не встигнеш.  Я починаю смикатися і мотати ногами. 

- Відпустіть мене негайно, що Ви собі дозволяєте? - Чоловік різко зупиняється, спопеляючи мене своїм крижаним поглядом.  Щось йому не подобається, бо жовна вже у всю ходять туди-сюди.  Мені стає страшно... Його руки в цей момент підкидають мене, щоб  я краще помістилася на його руках.

- Можна без цих істерик?  Ти б ходити нормально навчилася спочатку! А то начеплять каблуки та ходять як чаплі! - Говорить цей козел і опускає очі на мої каблуки. Ми вже мокрі через те, що дощ не маленький, а своєю фразою я змусила його зупинитися.

- Що Ви собі дозволяєте???  Я нормально ходжу на каблуках! Просто було слизько.  Хто вам дав право мене ображати?  І куди ви мене тягнете ???  Я зараз почну кричати!  - Чоловік невдоволено морщиться. 

- Одні істерички на моїй дорозі.  Вгамуй свої таланти та перестань переходити на ультразвук! Ми їдемо в травмпункт.  - Сказавши це, він підходить до чорної шикарної машини, відкриває дверцята  з боку  пасажирського сидіння і закинувши мене туди, закриває дверцята.  Ну ось і все Олеся, зараз він зробить з тобою все що захоче ...