Маятник Фуко - Еко Умберто

Чому?

— Гм... Та тому, що фрагмент єрусалимців усе ще десь захований. З іншого боку, не видно й фрагмента павликіан, наскільки нам відомо...

— Це відповідь, гідна Альє, але не нашого Плану. У мене краще розв'язання. Євреї тут ні до чого.

— Тобто?

— Євреї не мають жодної причетності до Плану. І не можуть мати. Спробуймо уявити собі становище тамплієрів, спершу в Єрусалимі, відтак у таборах Європи. Французькі лицарі зустрічаються з німцями, з португальцями, іспанцями, італійцями, англійцями, всі вони разом мають певні зв'язки з візантійським регіоном, а насамперед перебувають у контакті з турками, своїми супротивниками. Супротивниками, з якими вони воюють, але з якими, як ми бачили, провадять переговори. Саме ці сили діяли в той час, зносини відбувалися між благородними лицарями, рівними за рангом. Ким були євреї за тих часів у Палестині? Релігійною та расовою меншиною, араби ставилися до них толерантно, з доброзичливою поблажливістю, натомість християни трактували їх дуже погано, адже не слід забувати, що протягом численних хрестових походів, окрім усього іншого, відбувалися грабунки гетто і різанина євреїв. Чи можна припустити, що тамплієри, з усією своєю пихою, могли бодай подумати про те, щоб обмінюватися містичною інформацією з євреями? Нізащо в світі. А в європейських таборах євреї були лихварями, яких усі зневажали, їх можна було використовувати, але в жодному разі не можна було їм довіряти. Ми говоримо тут про зв'язки між лицарями, будуємо план духовного лицарства, як же ми могли уявити собі, що тамплієри Провена вводять у курс такої справи громадян другого ґатунку? Нізащо в світі.

— А навіщо тоді вся ота веремія з магією доби Відродження, яка кидається вивчати Кабалу...

— А як же інакше, ми наближаємось до третьої зустрічі, людей охоплює страшенна нетерплячка, вони шукають коротшої дороги, єврейська мова видається мовою священною і таємничою; кабалісти взялися до діла незалежно від інших, а також задля інших цілей, і тридцять шестеро, розкиданих по світу, втовкмачують собі в голову, що незрозуміла мова може таїти бозна-які секрети. Це, здається, Піко делла Мірандола сказав, що nulla nomina, utsigniflcativa et in quantum nomina sunt, in magico opere virtutem habere non possunt, nisi sint Hebraica . Отже? Піко делла Мірандола був дурень.

— Не інакше.

— А крім того, він, як італієць, не міг брати участь у Плані. Що він міг про це знати? Тим гірше для всяких Агріпп, Ройхлінів та їхніх поплічників, які кидаються по цьому фальшивому слідові. Я відтворюю історію фальшивого сліду, ви розумієте? Ми ж піддалися впливові Діоталлеві з його кабалістичними захопленнями. Діоталлеві кабалізував, тому ми включили у План євреїв. А якби Діоталлеві цікавився китайською культурою, чи включили б ми тоді в План китайців?

— Можливо, включили б.

— А може, й ні. Однак не варто рвати на собі одежу, до цієї помилки штовхали нас усі. І цієї помилки допускалися всі, від Постеля і далі, це очевидно. Через двісті років після Провена вони вмовили себе, що шоста група — єрусалимці. А то була неправда.

— Даруйте, Казобоне, це ж ми змінили інтерпретацію Арденті й ствердили, що зустріч на камені відбулася не у Стоунгенджі, а на камені Мечеті Омара.

— І ми помилилися. Хіба мало тих каменів! Ми повинні були подумати про якесь місце, розміщене на камені, на горі, на скелі чи над проваллям... Шоста група очікувала у фортеці Аламут!

103

І з'явився Кайрос, тримаючи в руці скіпетр, що означав царську гідність, і вручив його першому створеному богові, а той узяв його і сказав: "Твоє таємне ім'я складатиметься з 36 літер".

Hasan-i Sabbãh. Sargozašt-i Sayyid-nã

Я виконав свій блискучий номер, а тепер мав знайти пояснення. Зробив я це наступними днями, наводячи довгі, докладні, добре задокументовані докази. Коли, сидячи за столиком у Піладе, я викладав перед Бельбо доказ за доказом, він стежив за моїми поясненнями з затуманеними очима, запалюючи одну сигарету від одної, кожні п'ять хвилин простягаючи руку зі склянкою, де на дні видніли рештки льоду, і Піладе поспішав долити йому, не чекаючи на замовлення.

Першими джерелами були саме ті, де з'явилися перші розповіді про тамплієрів, від Жерара Страсбурзького до Жуенвіля. Тамплієри входили в контакт, іноді у конфлікт, а найчастіше у таємничу спілху з асасинами Гірського Старця.

Уся ця історія, звичайно, була набагато складніша. Вона почалася після смерті Магомета з розколу між суннітами, послідовниками традиційного закону, та послідовниками Алі, зятя Пророка, чоловіка Фатіми, в якого було забрано спадкоємництво. Саме шанувальники Алі ототожнювали себе з shi'a, групою адептів, яка дала початок єретичному крилу ісламу, шиїтам. То була доктрина, яка вбачала спадкоємність утаємничення не в традиційному осмисленні слів Пророка, а в самій особі Імама, який був повелителем, главою, явленням божественного, теофанічним одкровенням, Царем Світу.

Що ж діялося в цьому єретичному крилі ісламізму, вчення якого поступово проникало до всіх ізотеричних доктрин середземноморського басейну, від маніхеїв до гностиків, від неоплатоніків до іранської містики, до всіх цих течій, що їх ми роками простежували в їхньому розвитку на Заході? То була довга історія, нам ніяк не вдавалося її розплутати ще й тому, що різні арабські автори та діячі мали надто довгі імена, у серйозніших працях вони писалися з діакритичними знаками, і пізнього вечора ми були вже неспроможні розрізняти такі імена, як Abũ ‘Abdi'l-lã Muhammad ibn All ibn Razzãm at-Tã'i al-Kũfi, Abũ Muhammad ‘Ubaydu'l-lãh, Abũ Mu'ini'd-Din Nãsir ibn Hosrow Marwãzi Qobãdyãni (гадаю, араб збентежився б так само, коли б йому довелося розрізняти Арістотеля, Аристофана, Аристарха, Арістіда, Анаксимандра, Анаксимена, Анаксагора та Анакреонта).

Певною була одна річ. Шиїзм розгалужується на дві гілки — одна дістає назву дванадцятників, які перебувають в очікуванні зниклого прийдешнього Імама, друга — це секта ісмаїлітів, яка розвивається в царстві Фатімідів у Каїрі, і, врешті, після багатьох перипетій, утверджується в Персії як реформований ісмаїлізм, завдяки незвичайному, містичному і жорстокому персонажеві, Хасанові Саббахові. Той Хасан закладає свою столицю, свій власний неприступний осідок на південний захід від Каспію, у фортеці Аламут, званій Хижим Гніздом.

Тут Хасан оточує себе своїми аколітами, fida'iyyun або ж fedain, вірними йому аж до смерті, і використовує їх для здійснення своїх політичних убивств, як знаряддя джіхад гафі, таємної священної війни. Ці федаїни, чи як він там їх називав, згодом зажили зловісної слави під іменем асасинів — нині воно звучить не дуже гарно, але тоді звучало для них як музика, воно символізувало плем'я мусульманських ченців-воїнів, дуже схожих на тамплієрів, готових померти за віру. Духовне лицарство.

Фортеця, чи замок, Аламут, тобто Камінь, побудований на високогірному гребені завдовжки чотириста метрів і завширшки іноді кілька кроків, найбільше тридцять. Для того, хто наближається дорогою через Азербайджан, здалеку він здається природним урвищем, сліпучо-білим у сонячному світлі, блакитнуватим у пурпурі заходу, блідим на світанку і кривавим у присмерках, урвищем, яке іноді розпливається у хмарах або палахкотить блискавками. Уздовж його верхніх країв ледь можна розгледіти невиразні обриси чотиригранних веж, знизу вони схожі на ряд гостроверхих скель, що стримлять угору на сотні метрів, і здається, ніби вони падають на тебе. Найприступніший схил укритий слизькою жорствою, що загрожує зсунутися лавиною, навіть сьогодні археологи не можуть туди дістатися, а за тих часів туди заходили видовбаними у скелі таємними крученими сходами, схожими на шкурку, зняту з закам'янілого яблука, — таку фортецю може захистити один-однісінький лучник. Неприступний, запаморочливий, потойбічний Аламуг, твердиня асасинів. Дістатися туди можна лише верхи на орлі.

Тут царював Хасан, і кожен з його наступників був відомий як Гірський Старець, першим же з них був пекельний Сінан.

Хасан винайшов власний метод панувати над своїми людьми та супротивниками. Ворогам він заявляв, що якщо вони не впадуть ниць на його повеління, він їх уб'є. А від асасинів не міг утекти ніхто. Нізаму'л-Мулк, перший міністр султана, у період, коли хрестоносці продовжували свої спроби завоювати Єрусалим, був убитий ударом кинджала, коли його несли в ношах до гарему. Підісланий убивця наблизився до нього, переодягнений дервішем. Атабега Хімсу, який виходив зі свого замку, прямуючи на п'ятничну молитву, оточив загін озброєних до зубів людей Старця, і його заколото ударами кинджала.

Сінан вирішив вбити християнського маркіза Коррадо ді Монферрато, і за його наказом двоє його людей, після суворої підготовки, проникли поміж невірних, наслідуючи їхні звичаї та мову. Коли єпископ Тирський влаштував бенкет маркізові, який нічого не підозрював, вони, перевдягнені ченцями, напали на нього і зранили його. Один з асасинів був одразу ж убитий охоронцями, а другий сховався у церкві, дожидаючи, поки туди принесуть пораненого, тоді кинувся на нього, прикінчив його і сам загинув, сповнений блаженства.

Адже, як твердили арабські історіографи-сунніти, а відтак християнські хронікери, від Одоріка з Порденоне до Марко Поло, Старець знав жорстокий спосіб, за допомогою якого він примушував своїх лицарів бути вірними йому аж до найвищої самопожертви і ставати непереможними бойовими машинами. Він переносив заснулих юнаків на вершину скелі, виснажував їх насолодами, вином, жінками, квітами, бенкетами, які доводили їх до знемоги, одурманював гашишем — звідси назва секти. А коли вони були вже нездатні обійтися без цих розпусних насолод, без цієї імітації раю, він переносив їх сонними назад і ставив перед вибором: йди і вбивай; якщо робитимеш це, отой рай, що ти покинув, знову навіки стане твоїм; якщо ні, знов опинишся у щоденній геєнні.

І вони, очамрілі від наркотику, безпорадні перед волею Старця, жертвували собою, приносячи в жертву інших, — вбивці, приречені на смерть, жертви, засуджені на те, щоб жертвувати іншими.

Як їх боялися, яких тільки байок не розповідали про них хрестоносці в безмісячні ночі, коли в пустелі свистів самум! Як ними захоплювались тамплієри, заполонені їхнім чистим, як сльоза, бажанням мучеництва, вони погоджувались платити їм мито навзамін за формальний податок, і велася гра обопільних поступок, спільництва, братерства зброї; на бойовиську вони випускали собі навзаєм тельбухи, а потім таємно обіймались, шепочучи один одному на вухо розповіді про містичні видіння, магічні формули, алхімічні тонкощі...

Від асасинів тамплієри запозичують їхні окультні обряди.