Правила життя - Корчак Януш

Якщо хочуть мене принизити, чи висміяти, чи скривдять когось, кого я люблю й поважаю, мені сумно, боляче, я серджусь.

— Від удару не так боляче, як від слова,— сказав один хлопчик.

— Як сміятися, краще б уже побили,— сказав інший.

Коли дорослі хочуть принизити чи скривдити дітей, діти

найчастіше вдають, що їм однаково. А не вдають, значить, уже втратили сором. Адже відчуття, якщо не вміти поводитися з ними, послаблюються, як кажуть, притуплюються.

Різні бувають люди. Один часто буває веселим і рідко засмученим, а інший якраз навпаки. Один любить майже всіх, ні до кого не відчуває неприязні, а інший ніби сердитий на всіх, важко йому догодити. Декотрі легко звикають до чужих людей, а інші, недовірливі, довго приглядаються, перш ніж скажуть:

— Люблю.

Один довго пам'ятає, інший швидко забуває.

Різні бувають люди.

Раніше я думав, як і всі: діти легко сердяться і легко пробачають.

Годину тому побились і знову гуртом граються. Щойно грались і вже посварилися. Звичайно, хтось скаже спересердя: "Ніколи більше з ним не розмовлятиму. Ніколи вже більше з ним не гратимусь".

Або навпаки: "Ми завжди будемо дружити".

Але так говориться тільки у виключні хвилини, та й у дорослих те ж саме. Іноді наростає неприязнь, а іноді дружба триває роками.

ЗДОРОВ'Я

Дорослим здається, що діти не дбають про своє здоров'я: якщо за ними не дивитись, вони повипадали б усі з вікон, потонули б, потрапили б під машини, повибивали б собі очі, поламали б ноги й позахворювали б запаленням мозку й запаленням легенів — і вже сам не знаю, якими ще хворобами.

Ні. Дітям точнісінько так само, як і дорослим, хочеться бути здоровими й дужими, тільки діти не знають, що для цього треба робити. Поясни їм, і вони шануватимуться. Не можна тільки надто залякувати і надто багато забороняти. Якщо залякувати, вони перестануть вірити, а якщо надто вже обмежувати, їм урветься терпець і вони на зло стануть робити потайки саме те, що заборонено.

Люди бувають розважливі й легковажні — і діти, і дорослі. Нічого з цим не вдієш. Діти люблять більше бігати і все пробувати. І знову нічого вже не вдієш. Потрібна книга, яка пояснювала б усе це дітям спокійно і без залякування.

Отож треба знати, що в одного здорові зуби й він не знає, що таке зубний біль і зубні лікарі, а інший не одну ніч проплаче: боліли зуби. У одного болить голова чи живіт, а інший посміюється: "Животик у нього болить, голівка; у мене он ніколи нічого не болить".

Один поріжеться — і нічого. Я знав одного дуже непосидючого хлопчика, який проходив літо босоніж. Після повернення з села у нього було на обох ногах сімнадцять порізів, саден і синців.

— Ну й що? Пусте, заживе.

А в іншого малесенька ранка боліла тижнями.

Значить, один мусить берегти себе, а інший може більше собі дозволити.

Я краще знаю саме цих слабких, проте ніколи не кажу: "У тебе буде запалення легенів". А лише: "Підхопиш нежить". Не кажу: "Зламаєш руку". А лише: "У тебе заболять руки", коли вже надто запекло борються. Невеличкий м'язовий біль для здорової людини навіть приємний, наприклад: після ковзанки, після веслування, після дальньої екскурсії.

Не слід надто часто говорити, що буде потім. Треба пам'ятати, що може багато разів минути безкарно, і передбачення не справдиться.

Одного разу спітнілий хлопчик їв дуже швидко морозиво. Я сказав:

— Побачиш, горло заболить.

На другий день оглядаю горло: червоне, але не болить. Я дав хлопчикові дзеркало, щоб пересвідчився, що таки червоне.

Інший після варених яєць наївся сливок, а потім став пити сиру воду. Я сказав:

— У тебе заболить живіт.

Питаю його ввечері.

— Трошки тільки поболів, але це нічого.

Я довго попереджав одного хлопчика, щоб він, граючись, так не розходився, але він усе не слухався. І нарешті в школі, під час боротьби, справді зламав собі руку. А не всі ж переломи однакові. Іноді накладуть гіпс, потім через кілька тижнів знімуть, і все знову так, як було. А ось цьому хлопчикові, про якого я кажу, кістка пробила шкіру, він пролежав три місяці в лікарні і тепер зовсім не може згинати руки. Найгірше, якщо кістка зламається в суглобі.

Іноді ти негайно розплачуєшся за необережність І здобуваєш досвід зразу/Тамував й інакше:

Влітку діти скаржаться, що сверблять вуха або пухнуть і горять пальці.

— Правильно, адже ти їх узимку відморозив.

Не завжди хвороба, іноді просто легенька недуга. Негарно перебільшувати.

Кажуть: "Сонячний удар... Не бігай без шапки... Запалення мозку..."

Ні: паморочиться і болить голова, нудить і взагалі якось недобре.

"Погано почувається. Нездужає. Сам не свій".

Дитина сама не знає, що з нею, але вона пригнічена, роздратована, невдоволена. А скільки буває через це сварок, бійок, неприємностей вдома і в школі?!

"Живіт і голівка — для ледаря лазівка". Не зовсім справедлива приказка. Не слід недооцінювати легких недуг.

"Пестунчик. Нічого з тобою не зробиться. Не помреш".

Один перебільшує, інший недооцінює.

Справді, від нежиті не вмирають, але вона неприємна.

Нещасні діти, у яких часто буває нежить! І дихати важко, і ніс болить, і взагалі ні до чого душа не лежить. Та ще й чіпляються.

"Шмаркатий. Соплі розпустив. Витри носа".

Іноді й витирання не допомагає, а витирати дуже боляче, не у всіх же натура однакова.

Щоб бути веселим, треба добре самопочуття; здорові серце, ніс, голова; здорова радість вільна від болю і турбот.

І старому неприємно боятися і берегтись, а як тоді маленькому?

Я довго не міг збагнути, чому декотрих дітей товариші не люблять — і що ці діти справді неприємні.

Стояв чудовий весняний день. Усі вибігли надвір і весело грались. Один хлопчик весь час сидів у мене в кімнаті, тихий, сумний і блідий. Спершу читав — набридло, потім ліг на канапу, потім став дивитись У вікно. Мені зробилося шкода його. І я кажу:

— Іди пограйся трошки.

А він:

— Ой, не хочеться.

Посидів, посидів, а потім каже:

— Піти, чи що?

Гаразд, дивлюсь у вікно, що буде далі.

Хлопчик вийшов у двір, постояв трохи й приєднався до гравців. Бігає й бігає, але я добре бачу, що йому важко, він засапався і вже стомився. Потім з кимось посварився, і зчинилася колотнеча.

Я думав, він вернеться до мене, аж ні: певне, соромився.

Коли в когось болить голова, йому важко стримуватись. Навіть якщо грається, він у собі не впевнений: а може, знову цей дикий біль?

Я знав одного хлопчика, який весь час ходив злий, невдоволений. У нього часто болів живіт. Нарешті хлопчина занедужав по-справжньому: підвищилася температура, він зліг, його поклали до лікарні й зробили операцію — запалення червоподібного відростку сліпої кишки, чи інакше — апендицит. Лікар у лікарні сказав, що він уже давно був хворий. Хлопчик вийшов з лікарні здоровим. І тепер він став веселим, як усі.

Часто хто-небудь ходить кілька днів сумний, злий і вже тільки потім захворює. Якщо за цей час він накоїть зі зла дурниць і виникнуть неприємності, про нього кажуть, що захворів від прикростей.

Я помітив, що кволих часто діймають. Кажуть: "Тюхтій, розтелепа, вайло, пестунчик".

У своїх судженнях про людину треба бути поблажливим і обережним. Не слід думати, що всі мають бути однаково здоровими і сильними. А сміються навіть не зі зла, а через легковажність.

Дають прізвиська: Горбань, Кривий, Сліпий, Заїка.

Один звикає, і лише тримається від дітей якомога далі, і, сумний, затамувавши образу, живе самотою, а інший від жорстокої несправедливості справді стає неприємним і злим.

Діти переслідують і висміюють товстих. Кажуть: "Ненажера, кабан, гладун".

Даремно. Адже це теж хвороба.

— Хвороба? Що товстий?

Худих знову ж таки злюки прозивають: Сухотний. Кістянок.

У медичних книжках пишуть, що й дуже худі, і дуже гладкі люди — недужі, а такМ нічого не знає, та ще й сперечається.

— Такий здоровань, а робить під себе! Замазура! Смер-дючка!

Знову переслідування.

— У нього слабкий сечовий міхур, слабкі нерви.

— Який там міхур і нерви...

— Замовкни, віслюк! — гримнув я.

І вчинив погано, ображати не можна, та не завжди вистачає терпцю.

Раз я поспішав, сказав щось, а хлопчик не зрозумів. Я обізлився і питаю:

— Ме чуєш, що тобі говорять? Глухий?

І тут раптом згадую, що він справді погано чує, після скарлатини в нього боліли вуха.

Мені було дуже прикро. Я дав собі слово ніколи більше так не чинити.

Один відомий письменник написав книжку, в якій висміює веснянкуватого хлопчика. Очевидно, письменник просто не подумав. Нічого не вдієш: і досвідченому письменникові трапляється помилятись.

Я сам довго робив таку помилку.

Якщо була якась квола, чи не дуже кмітлива, чи некрасива або несимпатична дитина, я завжди просив:

— Будьте з нею добрішою, поставтесь ласкавіше, поступіться їй.

І ось потрапив мені обмежений і нахабний хлопчисько. У нього були хворі очі, хворі вуха і хворий ніс. Удома його лупцювали. Мені й захотілося показати, що вже де-де, а тут про нього потурбуються.

Славні дітлахи робили так, як я просив: дозволяли йому брати м'ячик, втиратися без черги і взагалі все. І цей дурень вирішив, що тепер він найважливіша персона, і заходився командувати і скандалити.

Нарешті дивлюсь я, а він підім'яв під себе й лупцює спокійного й лагідного хлопчика. Тут уже я схопив нахабу, відірвав від жертви і заштовхав до себе в кімнату.

— Годі доброти!.. Звик до палиці, а тут не б'ють, то й ти не бий! Не вмієш гратися, то йди геть, живо! Не твоя черга, то й не хапай м'яч, ясно?

І настав спокій. Потім над цим хлопчиськом узяв шефство хороший хлопець, але вже за власним бажанням.

Безглуздо ж, щоб один, хоч би і в невинній формі, отруював життя всім. Не можна вимагами від групи надто багато. Здорова дитина чи хвора, розумна чи ні — кожна повинна пристосовуватись до загальних законів, не може бути якимсь винятком. Але й такій дитині не слід докучати.

Знаю, є діти, які страждають від браку турботи, проте є й такі, кому надмірне піклування завдає шкоди, стомлює і сердить. Мені жаль дітей, які недоїдають, які недосипають, проте жаль і тих, кого силоміць примушують їсти й лежати в постелі.

Я знаю дівчинку, яку навіть нудило за обідом, а батько бив її за те, що не хотіла їсти. З любові бив. Але ж це жахливо й геть безглуздо!

А в деяких колоніях дітям — улітку — велять вилежувати в постелі по п'ятнадцять годин.