Правила життя - Корчак Януш

Хоча це й робиться за вказівкою лікарів, я заявляю, що це безглуздо. І кажу так не тому, що не поважаю здоров'я, а навпаки, саме тому, що знаю йому ціну.

ЗДІБНОСТІ

Люди прагнуть винайти прилади, які показують, здорова людина чи ні. Термометр для вимірювання температури, силомір, ваги, ростомір; є рентгенівський апарат, з допомогою якого можна бачити кістки людини, і легені, і серце, не розтинаючи тіла. Досліджуються кров і сеча. Є спеціальні дзеркала для вуха й горла. Дуже багато інструментів і приладів, з'являються все нові й нові ліки.

І, незважаючи на це, лікар не завжди може допомогти хворому, не все знає.

Ще важче визначити здібності людини. І тут є різні способи випробування пам'яті, уваги, розумового розвитку і здібностей до праці й навчання.

Один почує раз і вже розуміє, раз .прочитає віршик і вже повторює без помилки. Один легко заучує, проте швидко забуває, інший пам'ятає довго.

Одному ліпше відповідати усно, іншому письмово. Одному легко почати говорити, іншому важко. В одного ба-жання й терпіння пропадають швидко, а інший любить, щоб було важко, легке йому надокучає.

Нарешті, один відповідає сміливо, підкажи йому слівце, і він уже знає, що далі, і так вивернеться, що вийде добре. А інший, несміливий і невпевнений, навіть якщо й знає, і вміє, все одно відповідає ніби навмання, затинаючись.

Одному вчитель каже:

— Не поспішай.

Іншому повторює:

— Ну, далі. Ну, швидше.

І буває, що в одного оцінки кращі, ніж він заслуговує, і він переходить з класу в клас, немов граючись, а інший із шкіри пнеться, старається, проте в наступний клас переповзає насилу, у вічному страху.

Був у мене учень. Вдома все добре. Коли ми самі — подумає й розв'яже задачку. Перепитає, якщо не зрозумів, і розумно й весело відповість. А в школі погано й погано.

"Заважають... Не дають подумати... Я й сам не знаю:

ну не можу!"

Мені було дуже неприємно, батьки його за погані оцінки били, а він справді був не винен. Мені дуже хотілося, щоб його перевели без переекзаменовки, щоб хоч канікули в нього були спокійні.

Я пішов до школи порадитися, що робити.

Вчитель сказав:

— Так, вірю, що він знає. Але що поробиш? Я мушу ставити оцінки за відповіді, а не за те, що в нього в голові. Сам розумію, що це недобре, та весь клас слухає і знає, як він відповів.

Іноді вчитель каже: "Ставлю тобі для заохочення вищу оцінку". Або: "Знижую оцінку. Для іншого це було б добре, але ти, якби постарався, міг краще відповісти".

А неприємно ж, коли безтурботному все легко, а сумлінний і старанний скривджений. Адже кожен зустрічав розумних, проте невезучих учнів і не дуже навіть розумних, та от саме здібних для шкільного навчання.

Люди думають про це і пробують навчати різними способами, тому що школі соромно, якщо гарний учень виявиться потім несумлінним і нечесним працівником, чи, навпаки, поганий учень — великою людиною. Раніше в школі часто бувало так, от ми й хочемо, щоб принаймні зараз було інакше.

Не так важливо, щоб людина багато знала, а щоб добре знала, не щоб знала напам'ять, а щоб розуміла, не щоб їй

до всього потроху було діло, а щоб її щось особливо сильно зацікавило; як кажуть: "Щоб любив предмет".

Адже історик — не інженер, поет — не математик, лікар — не астроном.

Проте кожна людина мусить знати, що діється на світі й що роблять інші люди. Це може видатися спочатку важким і нудним, і лише згодом, коли добряче в усьому розберешся, бачиш, як це цікаво. Та й взагалі, чого варта людина, яка робить тільки те, що з самого початку легке й приємне?

Дуже кривдять у школі учнів сором'язливих і гордих. Адже такий краще зовсім не відповість, ніж відповість погано. Боїться глузувань! Буває, що досить одного в'їдливого зауваження чи посмішки, і він уже замовк, знітився, злякався, втратив бажання відповідати.

— Я не знаю.

Не знати, помилитись, забути не ганебно, і найрозумніша людина може не зрозуміти запитання або сказати дурницю. А тут зразу сміх, сувора критика, глум. Тому кожен старається тільки повторити те, що сказано в книжці, і соромиться власних думок. Через те, можливо, й бувають такі книжні відповіді, і так важлива добра пам'ять.

Дуже кривдять у школі й тих дітей, у яких стільки власних питань і подиву,— і гудуть вони в них у голові, немов бджоли у вулику, заважаючи слухати й розуміти, що відбувається довкола. Іноді напише такий учень гарний твір і чує недовірливе запитання:

— Це ти сам писав, тобі ніхто не допомагав?

Коли нарешті він міг показати, що він не дурень і не з неба впав, знову його кривдять. Тому він старається не писати надто добре, а то знову запідозрять. Я знаю такий випадок: навмисне гірше пише.

— Тепер повірять, що не списав. '

У школі пишуть на певну тему, а це не кожен зуміє.

Почне, а тут у голову прийшла інша важлива думка, і він забув навіть, яку було задано тему. І одержує добру оцінку.

У мене зберігається твір учня четвертого класу. Дуже важка тема: "Обов'язки громадянина". Сам він був хар-цером і написав про харцерство щиро, так, як відчував і вірив. А вчитель:

— Надто по-дитячому. Не на тему.

— А я не знаю, що треба було написати,— сказав він несміливо, із слізьми на очах...

Я знаю випадок, коли учениця зовсім не вчила уроку з історії. Було задано про Столітню війну. І верзла дурниці, трохи з кіно, трохи з підказувань. Говорила сміливо, впевнено, натхненно. І одержала п'ятірку. Весь клас сміявся і поздоровляв.

Часто хтось навмисне вдає, що мало вчить, а знає. Адже виглядає так, що тільки здібні люди чогось варті, а нездібні — Попелюшка Попелюшкою.

А тим часом здібний не загартовується в боротьбі з труднощами, зазнається від легких перемог і занапащає свої здібності. Запишається і думає, що йому все легко дається, і недооцінює наполегливість і повільне, крок за кроком, завзяте прагнення до мети. Він визнає тільки свій тип здібностей і зневажає інші.

Я помітив, іноді клас любить своїх кращих учнів, частіше ж не любить, і зовсім не від заздрості.

Хіба гарний спів, малюнок, гаптування менше значать, ніж правильне розв'язання задачі?

І чого варті здібності, якщо людина не хоче й не прагне?

Я бачив здібних, але лінивих і несумлінних людей. Що з того, що лікар знає, як поводитися з хворими, або вчитель склав іспити на п'ятірки і пам'ятає, що пишуть про дітей учені, коли перший не любить хворих, а другий — дітей?

Вдача людини і її покликання важливі, та, можливо, доброта й чесність навіть важливіші.

Коли думаєш про це, виникає багато важких думок. Але ж я пишу про правила життя. А правила ці такі:

"Не заздрити".

"Не картати самого себе".

"Не занепадати духом, наполегливо прагнути до мети".

"Бути дисциплінованим, завжди виконувати свої обов'язки".

Якщо здоров'я, матеріальні умови, брак шкільних здібностей чи, нарешті, сімейні обставини не дозволяють зробити багато, можна й менше, тільки добре і з ясною душею.

Я знаю жалюгідних, нещасних професорів і спокійних, дуже знаючих і всіма шанованих учителів скромної середньої школи.

Знання — це не тільки книга, навіть не тільки голова, а й рука.

Поважай руку з її знаряддям праці і поважай знання, яке дають тобі життя і власна думка. Завдання книги полегшити, прискорити пізнання життя, а не замінити його.

Тепер уже така мода — всіх саджати за книжку, а я пам'ятаю часи, коли мстивий загарбник забороняв читати й книги були рідкістю.

Пригадую, в невеликій кімнаті дитячого садка стояли дві старі шафи. У цих шафах зовсім не було книжок — усі вони були на руках у читачів: товсті й тоненькі, з малюнками і без малюнків, трохи нових і багато старих, пошарпаних, брудних, без початку і без кінця; веселі книжки й сумні, легенькі й важкі — наукові книги, повісті й вірші.

Таких безкоштовних читалень було кілька. Ми видавали книжки по суботах (увечері) і по неділях (після обіду).

Але вже задовго до відкриття читальні в сінях, на сходах і на вулиці юрмилися діти. Найбільше було хлопчиків; дівчатка не наважувались, хіба що найхоробріші.

Так і стояли діти і в літню спеку, і в зимову холоднечу. Проте не сумували і зовсім не нудьгували: підбирали для себе один в одного книжки.

— Пам'ятай, моя черга. Дивись, іншому не віддай.

— Ні, стривай, минулого тижня її вже один хлопець просив.

— Ну тоді, якщо він не прийде.

Підбирали книжки для себе, батьків, братів, сестер. Я завжди дивувався, що при такій товкотнечі не було ні бійок, ні сварок. Часто тільки чулося:

— Дивись, пошкодуєш!

А яке щастя, коли нарешті хтось знаходив і одержував те, чого чекав багато місяців! Як пробирався крізь юрбу і біг додому, притискаючи книжку до грудей!

Дорослі вважають одні книжки корисними, інші — шкідливими, ті — розумними, ці — дурними. Я дозволяю читати різні книжки, не хочу, щоб читали крадькома. І я помітив, що одні книги пробуджують бажання читати, а інші, навпаки, відбивають охоту до читання і що зовсім не книга псує дитину: добра дитина шукає й добру книжку, як і друзів.

І нехай шукає, і нехай помиляється, поки не нападе на товариство доступних їй добрих книжок, тому що важка книжка виводить з терпіння і злить.

Вихователь зобов'язаний уміти терпляче ждати, коли розвинуться здібності, а з ними — любов до доброї книжки.

СИМПАТИЧНИЙ — НЕСИМПАТИЧНИЙ

Хто вродливий, тому легше бути симпатичним.

Так, здоровому, вродливому, веселому, здібному легко бути і симпатичним. І сам він по-дружньому усміхається людям, і люди йому відповідають усмішкою.

А слабкого, негарного, похмурого, нездібного часто діймуть, допечуть. З недовір'ям спілкується він з людьми, з неприязню думає про щасливіших товаришів.

Та дуже рідко хто-небудь подобається всім однаково. Один каже: "Вродливий", інший: "Так собі".

— Гарненький.

— А як на мене, то некрасивий. Як лялька!

Тому подобаються чорні очі, цьому — блакитні, один любить темне волосся, інший — світле. В одного красиві очі й негарний ніс, у іншого красивий ніс і погані зуби.

Іноді говорять про когось, що він не те щоб дуже красивий, але має чарівність. Не знаю, що це означає.

Мила усмішка. Неповторність умішки. Спритний, граціозний. Не високий і не низенький, не товстий і не тонкий. Чарівність зовнішності.

Іноді хтось подобається тому, що він такий, як усі, іноді саме тому, що не схожий на інших.

Чи одне й те саме: вродливий і симпатичний?

О ні!

Буває так, що дивишся здаля — здається симпатичним, а досить хвилину поговорити — і вже перестав подобатись.