Отелло, венеціанський мавр - Шекспір Вільям

І як?
Що я скажу? Де докази візьму?
Не зможете побачити цього.
Хай навіть і були б вони обоє,
Як кози, безсоромні та гарячі,
Як мавпи, як вовки шалені в тічці,
І непристойні, як дурні п'яниці.
Але якщо обставин недвозначних
І доказів виразних, що ведуть
До брами істини прямим шляхом,
З вас досить,— я здобуду їх для вас.

Отелло
О, дай же неспростовний доказ зради!

Яго
Не по мені все це, та вже коли
Зайшов далеко так через любов
До вас та ще свою безглузду чесність,
То я скажу усе вам до кінця.
Лежав я з Кассіо недавно поруч[9],
Але мені боліли дуже зуби
І спати я не міг.
Є люди, що у них слабка душа,
І через те вони крізь сон бурмочуть
Частенько про свої таємні справи;
І Кассіо такий.
От чую я, шепоче він крізь сон:
"О люба Дездемоно! Обережні
Повинні бути ми й кохання наше
Таїти від усіх!" А потім він
Мені так міцно стиснув руку й скрикнув:
"О чарівне створіння!" — і мене
Так палко цілувати він почав,
Немов рвучи з корінням поцілунки,
Що на губах мені росли, а далі
Він ногу на стегно мені поклав;
Зітхав, і цілував, і скрикнув раптом:
"О горе нам! Прокляття лютій долі,
Що маврові призначила тебе!"

Отелло
О жах! О жах!

Яго
Адже це тільки сон!

Отелло
Та викриває їх він і підозри
Породжує, хоча це тільки сон.

Яго
Підтвердити він може, окрім того,
Ще й інші докази непевні.

Отелло
Я...
Я розірву її!

Яго
Ні, будьте мудрі.
Адже ми ще не бачили нічого.
Можливо, що вона і чесна. Прошу,
Скажіть мені, чи випадково часом
Вам бачить не доводилося хустки
У вашої дружини, що на ній
Суниці вишито?

Отелло
Мій перший дар!
Я їй колись таку подарував.

Яго
Цього не знав я. Хусткою такою
(Я певен, що від вашої дружини)
Сьогодні бороду собі втирав
Наш Кассіо.

Отелло
Коли це та...

Яго
Коли
Це та чи інша, що належить їй,
Однаково — все свідчить проти неї.

Отелло
О боже! Чом не сорок тисяч раз
Живе цей раб! Одне життя — ніщо!
Замало одного життя для помсти!
Тепер я бачу: все це правда! Яго,
Дивись сюди: любов мою глибоку
Здуваю з себе; хай летить за вітром!
Нема її...
Ти, помсто чорна, встань з безодні пекла!
Любове, передай свою корону
І в серці трон — ненависті тиранській!
Здіймайтесь вище, груди, від сичання
Гадючих язиків!

Яго
Та заспокойтесь!

Отелло
О, крові, Яго, крові!

Яго
Терпіння, вас прошу; ви думку вашу
Ще можете змінити.

Отелло
Ні, ніколи!
Ніколи, Яго! Як Понтійське море
Свої холодні хвилі мчить вперед
На Пропонтіду і на Геллеспонт[10]
І їх назад ніколи не вертає,-
Так і криваві заміри мої
Помчать вперед, нестримно забуявши,
І вже назад не вернуться ніколи,
І не оглянуться, і не відринуть
До ніжного, тремтливого кохання,
Аж поки не поглине їх безмежна
І люта помста! Я клянусь тобою,
О небо мармурове!

(Стає навколішки)

Не порушу
Обітниці святої я ніколи
І слова не зламаю!

Яго
Не підводьтесь!

(Теж стає навколішки)

Вас, вічні осяйні світила неба,
Стихії, що оточуєте нас,
Вас закликаю в свідки я, що Яго
Свій розум, руки й серце віддає
На службу скривдженому так Отелло!
Хай він накаже — й виконати все
Вважатиму я за свою повинність,
Хоч би й кривавою була та справа.

Підводяться.

Отелло
Не звуками порожніми вітаю
Твою любов, але приймаю серцем,
Відразу вже й доручення даю.
За три дні хай почую я від тебе,
Що Кассіо нема серед живих.

Яго
Мій друг помер: сказали ви — і сталось!
Але нехай живе вона.

Отелло
Прокляття їй, розпусниці! Прокляття!
Ходімо звідси. Мушу зміркувати,
Де засобів знайти, щоб якнайшвидше
Від них загинув чарівний диявол!
Віднині ти — заступник мій.

Яго
Я ваш
Навіки!

Виходять.

СЦЕНА 4

Там же.
Входять Дездемона, Емілія та блазень.

Дездемона
Чи скажеш, хлопче, де перебуває генералів заступник Кассіо?

Блазень
Не смію сказати, щоб він десь перебував чи недобував.

Дездемона
Чому, чоловіче?

Блазень
Та він же солдат; а коли скажеш, що солдат недобуває чи перебуває, то ще заробиш собі добре на горіхи.

Дездемона
Ну, годі; скажи, де він мешкає.

Блазень
Сказати вам, де він мешкає, це ніби сказати вам, що я брешу.

Дездемона
О, яка нісенітниця!

Блазень
Я не знаю, де він мешкає; а вигадати вам, що "він мешкає тут" або "він мешкає там",— це значить збрехати вам просто у вічі.

Дездемона
Чи не можеш ти довідатися про нього в когось?

Блазень
Я допитуватиму ретельно увесь світ.

Дездемона
Розшукай його і пришли сюди. Скажи йому, що я просила мого чоловіка помилувати його і сподіваюсь, що все буде гаразд.

Блазень
Зробити це — в людських силах. Спробую виконати все як слід.

(Виходить)

Дездемона
Еміліє, де ж я поділа хустку?

Емілія
Не знаю я, синьйоро.

Дездемона
Повір мені, вже краще б я згубила
Свій гаманець із золотом! Хоча
Мені шляхетний довіряє мавр
І ревнощів огидних він не знає —
Проте це може в ньому породити
Лихі думки.

Емілія
То не ревнивий він?

Дездемона
Хто? Він? Гадаю, сонце маврітанське
Всі нахили такі спалило в ньому.

Емілія
Ось він іде!

Дездемона
Не дам йому спокою,
Аж поки знов він Кассіо до себе
На службу не покличе.

Входить Отелло.

Як вам, любий?

Отелло
Чудово, дорога дружино!

(Вбік)

О!
Яка ж то мука прикидатись! Ну,
А ваше як здоров'я, Дездемоно?

Дездемона
Прекрасне!

Отелло
Прошу! Дайте вашу руку.
Яка-бо вогка в вас рука, синьйоро!

Дездемона
Іще їй горе й старість незнайомі.

Отелло
Плодючості це доказ, а також
І серця щирого... Яка гаряча!
Гаряча й вогка... Де така рука,
Там волю слід обмежити, там треба
Молитися, додержувать постів,
Плоть умертвляти і побожно жити,
Бо молодий і спритний в ній диявол,
Який так легко може збунтуватись...
Так, гарна ця рука й така відверта!

Дездемона
Ви й справді можете отак казати,
Бо ця рука моє дала вам серце.

Отелло
Так, щедра ця рука! Був час давно,
Коли нам серце руку віддавало;
Нова геральдика дає лиш руку.

Дездемона
Не знаю я... Де ж обіцянка ваша?

Отелло
Яка, голубко, обіцянка?

Дездемона
Послала я по Кассіо, щоб він
Прийшов сюди до вас поговорити.

Отелло
Мене сьогодні тяжко мучить нежить;
Позич мені хустину.

Дездемона
Ось, візьміть.

Отелло
Ні, ту, що я подарував тобі.

Дездемона
Її нема зі мною.

Отелло
Як! Нема?

Дездемона
Немає справді, любий!

Отелло
Негаразд.
Бо хустку ту колись одна циганка
Подарувала матері моїй.
Вона була чаклунка, і читала
В серцях людей, і, даючи їй хустку,
Сказала матері, що хустка та
Любов їй принесе й навік прив'яже
До неї серце батька; та коли
Вона її загубить чи віддасть —
Відверне батько мій від неї очі
І серце іншій подарує вмить.
Ту саму хустку ненька перед смертю
Мені дала, щоб я віддав дружині,
Якщо мені пошле дружину доля.
Так я й зробив. Тож бережіть ту хустку,
Мов ока; бо, як згубите її
Чи віддасте комусь,— тоді таку
Накличете страшну на нас погибель,
Що більшої не може буть на світі-.

Дездемона
Чи це ж можливо?

Отелло
Так. То правда все.
У тій тканині є магічна сила;
Одна сивіла, що разів із двісті
Побачила щорічний обіг сонця,
Ту хустку чародійну гаптувала
У віщому натхненні; шовк для неї
Священні хробаки самі напряли,
І вміло пофарбовано той шовк
Настоєм із сердець дівочих мумій.

Дездемона
Це правда?

Отелло
Правда все; а через те
Ти бережи й шануй ту хустку добре.

Дездемона
То краще б я не бачила її!

Отелло
А! То ж чому?

Дездемона
Що означає ваш суворий тон?

Отелло
Згубили? Втратили? Кажіть! Нема?

Дездемона
Рятуй нас, боже!

Отелло
Ви скажете?

Дездемона
Не загубила... А якби і так?

Отелло
А!

Дездемона
Кажу — не загубила я ту хустку...

Отелло
Тоді знайдіть і покажіть мені.

Дездемона
Я показать могла б, але не хочу.
Це викрути, щоб я вас не просила...
Будь ласка, Кассіо верніть посаду!

Отелло
Дай хустку! Чуєш?.. Я передчуваю...

Дездемона
Ну, годі, годі.
Здібнішої не знайдете людини.

Отелло
Дай хустку!

Дездемона
Прошу — про Кассіо поговорімо.

Отелло
Дай хустку!

Дездемона
Ваша приязнь — все для нього,
В прихильності до вас знаходив щастя,
Ділив всі небезпеки з вами...

Отелло
Хустку!

Дездемона
Ах, справді ви несправедливі!

Отелло
Ат!

(Виходить)

Емілія
То не ревнивий він?

Дездемона
Таким не бачила його ніколи...
О, мабуть, справді чари є в тій хустці!
Яке нещастя, що вона пропала...

Емілія
Й за рік, за два не вивчиш чоловіка;
Вони — це шлунки, ми — лиш їхній харч:
Вони ковтають нас, коли голодні;
А черево напхавши — вивергають.
О! Гляньте! Кассіо, а з ним — мій Яго!

Входять Яго й Кассіо.

Яго
Немає іншого шляху, синьйоре,-
Вона єдина мусить це зробити.
На щастя, ось вона! Ідіть! Просіть.

Дездемона
Ну що, мій Кассіо? Які новини?

Кассіо
До вас я знову зі своїм проханням.
Благаю вас, синьйоро, заступіться,
Щоб міг я жити так, як жив раніш,
І ласку повернув того, кому
Я відданий всім серцем і душею.
Не зволікайте справи! Бо коли
Такий тяжкий смертельно злочин мій,
Що ні колишня служба, ані жаль,
Що душу нині огорнув мені,
Ні обіцянка доблесті в майбутнім
Мені не можуть повернути ласки,-
То хай я хоч довідаюсь про це,
І те вже буде ласкою для мене,
Тоді я примирюся хоч-не-хоч,
Щоб милостині десь на іншій ниві
У щастя жебрати.

Дездемона
На жаль, о Кассіо мій благородний,
Моє заступництво не має сили!
Мій муж тепер не муж мій; не впізнала б
Його, якби й лицем змінивсь, як духом.
Хотіла б я, щоб янголи святі
Просили так за мене, як за вас
Просила я, хоч і стягла неласку
На себе я за слово щире. Ви
Повинні ще потерпіти. Для вас
Я все зроблю, що зможу, навіть більше,
Ніж я для себе зважитись могла б.
Цього для вас хай буде досить.

Яго
Як?
То генерал сердитий?

Емілія
Дивно якось!
Він вийшов роздратований до краю.

Яго
Хіба він гніватися може? Ні...
Я бачив, як йому ядро з гармати
Скосило вояків хоробрих лаву
І брата рідного йому із рук
Мов пекло вирвало... І гнівний він?
Щось, певне, сталось. Я піду до нього.
Для гніву має він якусь причину.

Дездемона
Прошу тебе, піди.

Яго виходить.

Напевно, звістка
Яка з Венеції, а може, то
Ворожа змова, що її на Кіпрі
Він сам розкрив, йому вразили розум.
Чіпляємось ми часто до дрібниць.
Це так і є: хай заболить нам палець,
А відчуваєм біль у всьому тілі.
Не треба забувати ще й того:
Людина є людина, а не бог.
Чоловіки не можуть бути завжди
Такі уважні, як були до шлюбу.
Картай мене, Еміліє, картай,
Бо я сама, як воїн непорядний,
Розсердилась на нього за неласку;
Та бачу я сама тепер, що свідків
Я підкупила й зовсім не по правді
Обвинуватила його.

Емілія
Дай, небо,
Щоб тут були причиною лише
Державні справи, а не сумнів злий,
Не ревнощі безглузді.

Дездемона
Я ж не давала приводу ніколи!

Емілія
Ні, де не відповідь ревнивим душам:
Ревниві зовсім не тому ревнують,
Що є для того привід чи нагода,-
Вони ревнують, бо ревниві, й край.
Сама себе зачне, сама й породить
Потвора ця.

Дездемона
Мій боже, від потвори
Тієї збережи Отелло душу!

Емілія
Амінь, синьйоро!

Дездемона
Піду до нього.