Отелло, венеціанський мавр - Шекспір Вільям

А що керує ними,
Коли вони міняють нас на інших?
Чи часом не бажання забавлятись?
Я думаю, що так. Хвилює пристрасть?
Я думаю, що так. Бракує волі?
Напевно, так. Ну, то хіба і в нас,
Як і в чоловіків, нема бажань,
Немає пристрастей, міцніша воля?
Не прагнемо ми забавок веселих?
Тож хай чоловіки жінок шанують!
Хай знають, що коли ми грішимо,
То приклад тільки з них ми беремо!

Дездемона
Добраніч! Хай же бог мене навчить
Зі зла не зло, а лиш добро чинить!

Виходять.

ДІЯ П'ЯТА

СЦЕНА 1

Кіпр. Вулиця.
Входять Яго й Родріго.

Яго
За виступ цей сховайся. Зараз він
Ітиме тут. Добудь мерщій із піхов
Твою рапіру добру і орудуй,
Та тільки швидше, швидше! Бадьорись!
Я тут близенько буду. Пам'ятай:
Хоч пан, а хоч пропав! Повинні ми
Або все виграти, або загинуть.
Вирішуй твердо, щоб не йти назад.

Родріго
Будь під рукою — що, як схиблю я?

Яго
Я поруч буду. Стань, де я сказав.

(Відходить недалеко)

Родріго
Щось не лежить мені душа до вбивства;
А треба,— він мене переконав.
Ну, що ж... одним поменшає на світі.
Хай блисне меч! Нехай же він помре!

(Відходить на вказане місце)

Яго
Я прищика цього вже так роз'ятрив,
Що він горить. Він Кассіо уб'є,
Чи Кассіо його, чи вдвох загинуть,-
Це все мені на користь: бо якщо
Живий зостанеться оцей Родріго,
То вимагатиме, щоб повернув
Йому я золото і самоцвіти,
Що їх я видурив у нього, ніби
В дарунок Дездемоні.
Цьому не буть! А Кассіо вціліє,
То йтиме він щодня все вище вгору,
А я все вниз; а окрім того, мавр
Йому ще розповість мої слова,--
То небезпечно... Ні! Він мусить вмерти!
Хай буде так! Його ходу я чую.

Входить Кассіо.

Родріго
Я впізнаю його ходу. Це він.
Умри, падлюко!

(Кидається на Кассіо)

Кассіо
Ворог мій гадав,
Що я загину від цього удару,
Та одяг мій міцніший, ніж ти думав;
Тепер я випробую твій!

(Вихоплює шаблю з піхов і ранить Родріго)

Родріго
Убили!

Яго вибігає із засідки, ранить Кассіо ззаду в ногу і тікає.

Кассіо
Скалічено мене!.. Допоможіть!
Убивці! Тут убивці! О, рятуйте!

(Падає)

В глибині з'являється Отелло.

Отелло
То Кассіо. Дотримав Яго слова!

Родріго
Ох, я негідник!

Отелло
Ну, а хто ж іще?

Кассіо
Ох, поможіть! Цирульника! Вогню!

Отелло
Це він!.. О смілий Яго, чесний, вірний,-
Шляхетно ти помстивсь за кривду друга!
Ти — вчитель мій... Ну, крале, любчик ваш
Вже мертвий. А тепер — черга за вами.
Геть чари! Погляди твої облудні!
Із серця геть! До тебе йду, повіє,
І всю ганьбу твоєю кров'ю змию!

(Виходить)

Входять Лодовіко й Граціано.

Кассіо
Сюди! Ні варти? Ні міщан? Агов!
Убивці! Вбивці!

Граціано
Сталося тут лихо...
Який жахливий, відчайдушний крик!

Кассіо
Допоможіть!

Лодовіко
Ви чуєте?

Родріго
Ох, проклятий падлюко!

Лодовіко
Тут стогнуть двоє... троє; глупа ніч:
Заманюють, можливо; небезпечно,
Гадаю я, на крик цей нам іти,
Аж поки не прибуде допомога.

Родріго
Не йде ніхто? А я спливаю кров'ю...

Лодовіко
Ви чуєте?

Повертається Яго з ліхтарем.

Граціано
Сюди іде в сорочці хтось із світлом
І зброєю в руках.

Яго
Хто тут кричав?
Що тут за гамір? Хто гукав про вбивство?

Лодовіко
Не знаємо.

Яго
Хіба не чули крику?

Кассіо
Сюди, сюди! Рятуйте, ради бога!

Яго
Що сталося?

Граціано
Чи не хорунжий це Отелло часом?

Лодовіко
Напевно, він; хоробрий чоловік.

Яго
Хто ви такий? Чом стогнете так тяжко?

Кассіо
Ви, Яго? Ох, поранено мене,
Скалічили негідники навіки...
Допоможіть...

Яго
О боже! Командир! Хто це зробив?

Кассіо
Здається, тут лежить один із них,
Ушитися не може.

Яго
О мерзенні!

(До Лодовіко й Граціано)

Хто ви? Ідіть сюди, на допомогу!

Родріго
Допоможіть!

Кассіо
Оцей один із них!

Яго
О душогуб! Убивця мерзосвітний!

(Заколює Родріго)

Родріго
Проклятий Яго! Нелюде, собако!

Яго
Як? Убивати в темряві людей?
Де ж ці криваві злодії?.. Убивство!
Як тихо в місті!.. Вам чого тут треба?
Що ви за люди? Добрі чи лихі?

Лодовіко
Вдивіться краще.

Яго
Синьйор Лодовіко?

Лодовіко
Він, пане.

Яго
Пробачте. Кассіо тут хтось поранив.

Граціано
Як? Кассіо?

Яго
Що з вами, брате мій?

Кассіо
Мені надвоє розрубали ногу.

Яго
Спаси нас, боже!.. Посвітіть, синьйоре...
Сорочкою перев'яжу я рану.

Входить Б'янка.

Б'янка
Що сталося? Гей! Хто це тут кричав?

Яго
Хто тут кричав?

Б'янка
Мій любий Кассіо! Коханий мій!
О Кассіо, о Кассіо, ой леле!

Яго
Повійнице!.. Ви, Кассіо, на когось
Можливо, маєте підозру, хто
Вас міг би так жахливо покалічить?

Кассіо
Ні.

Граціано
Мені так жаль, що ви в такому стані;
Я саме вас шукав.

Яго
Чи хто із вас
Мені підв'язки не позичить? Так...
Якби ще ноші, щоб перенести!

Б'янка
Ой, він зомлів! Мій Кассіо! Мій рідний!

Яго
Синьйори, певен я, що ця паскуда
До лиходійства теж причетна якось.
Терпіння, добрий Кассіо!.. Сюди!..
І дайте світла. Глянемо, синьйори,
Чи нам знайоме другого обличчя?
Ой, горе! Дpyг мій, дорогий земляк,
Родріго? Ні... Так... Небо! Це Родріго!

Граціано
Як, із Венеції?

Яго
Так, пане; знаєте його?

Граціано
Звичайно.

Яго
Невже це ви, синьйоре Граціано?
Прошу пробачити мені нечемність,-
Цей випадок мене так приголомшив,
Що я вас не впізнав.

Граціано
Я радий, пане,
Що бачу вас.

Яго
Ну, Кассіо, як вам?
Як почуваєте себе?.. Гей, ноші!
Гей, ноші! Гей скоріше!

Граціано
Як? Родріго?

Яго
Так, так, це він. От добре! Ноші є.

Вносять ноші.

Ви, добрі люди, понесіть його,-
Та тільки обережно! Я ж піду
Хірурга генеральського покличу.

(До Б'янки)

А ви, синьйоро, киньте піклування!
Той, хто лежить оце, для мене був
Найкращий друг. Мій Кассіо, скажіть,
Що посварило вас?

Кассіо
Нічого, Яго.
Та я його й не знаю зовсім, хто він.

Яго
(До Б'янки)
Чого це ви так зблідли? О, несіть,
Несіть його мерщій додому звідси!

Кассіо й Родріго виносять.

Синьйори, я прошу вас почекати...
Чого ви зблідли так, синьйоро?.. Гляньте,
Як бігають у неї очі! Ну,
Почуємо ми, певне, ще й не те!
На неї подивіться пильно! Стежте...
Чи бачите? Злочинство промовляє,
Хоч би й мовчав язик!

Входить Емілія.

Емілія
Що сталося? Що сталось, чоловіче?

Яго
На Кассіо вночі напав Родріго
Та ще якісь гульвіси, що втекли,-
І Кассіо поранено на смерть...
Родріго — вбито.

Емілія
Боже мій, синьйори!
Яке нещастя! Кассіо наш добрий...

Яго
Оце плоди розпусти! Ти піди,
Еміліє, будь ласка, розпитай
У Кассіо, де нині він вечеряв?

(До Б'янки)

Ага, ви затремтіли!

Б'янка
Вечеряв Кассіо сьогодні в мене;
Але тремчу я зовсім не від того.

Яго
У вас? Ага! Ну, то ідіть за мною!

Емілія
Тьху, тьху на тебе, ти, повіє!

Б'янка
Я не повія! Я така ж порядна,
Як ви, що зневажаєте мене.

Емілія
Як я? Ах! Тьху на тебе!

Яго
Ну, тепер
Ходім до Кассіо, мої синьйори,-
Як перев'язку зроблять бідоласі —
Подивимось. А ви, моя красуне,
За нами йдіть і наплетіть нову
Нам казку. Ви, Еміліє, біжіть
Мерщій до цитаделі й розкажіть
Синьйорові й синьйорі, що тут сталось.
Ходім, синьйори, й ми на допомогу.

(Вбік)

Чи згубу дасть ця ніч, чи перемогу!

Виходять.

СЦЕНА 2

Спальня.
Дездемона спить у ліжку. Горить свічка.
Входить Отелло.

Отелло
Ось де причина, душе, ось вона!
Її вам не назву, о зорі чисті,
Але причина — ось... Проте не хочу,
Не хочу я, щоб кров її лилась...
Не хочу ранити цю білу шкіру,
За сніг білішу і таку гладеньку,
Як статуї поверхня з алебастру...

(Скидає меча)

Але повинна вмерти. Так. А то
Вона одурить ще багато інших.
Згасити свічку, ну, а там... Згасити...
Коли тебе, вогненний мій слуго,
Я загашу, то, як розкаюсь потім,
Я зможу повернуть тобі вогонь
Колишній твій відразу; а згасивши
Світильник твій, о ти, чудовий твір,
Взірець найкращий пишної природи,-
Чи я знайду десь пломінь Прометея, —
Щоб знову запалити твій вогонь?
Коли зірву троянду цю чудову,-
Не зможу повернути їй життя,
Вона зів'яне... А яка ти свіжа,
Мов на зеленому кущі цвітеш!

(Цілує її)

О подих запашний! Перед тобою
Свій меч зламає навіть правосуддя!
Іще, іще... Такою будь по смерті!
А я тебе уб'ю і потім знов
Тебе любити буду... Ще раз, ще!
Це вже востаннє! Ах! Таке солодке
Ніколи не було таким смертельним...
Я плачу! Так... Але це згубні сльози...
Мій біль, як біль небес: вражає там,
Де любить... А! Прокинулась вона...

Дездемона
Хто тут? Отелло, ви?

Отелло
Так, Дездемоно.

Дездемона
Чому ви не лягаєте, мій пане?

Отелло
Чи ви молились на ніч, Дездемоно?

Дездемона
Так, пане мій.

Отелло
Якщо у вас іще такий є гріх,
Якого вам не відпустило небо,-
Моліться швидше.

Дездемона
Що означають ці слова, мій пане?

Отелло
Молися ж, та недовго. Відійду я —
Душі, ще не готової до смерті,
Вбивати не хотів би. Ні — о боже!
Вбивати не хотів би я душі.

Дездемона
Вбивати — ви сказали?

Отелло
Так, сказав.

Дездемона
О господи, рятуй мене!

Отелло
Амінь, від всього серця!

Дездемона
По цих словах — ви не вб'єте, я вірю!

Отелло
Гм!

Дездемона
І все ж я вас боюся. Ви — страшні,
Коли отак поводите очима...
Чого мені так страшно — я не знаю;
Таж я нічим не винна перед вами —
І все ж я почуваю, що боюсь!

Отелло
Подумай про свої гріхи.

Дездемона
Мої гріхи — любов моя до вас.

Отелло
За неї ти й помреш.

Дездемона
Смерть за любов — то неприродна смерть...
Навіщо так кусаєте ви губи?
Хвилює вас якась кривава пристрасть...
То все провісники жахливі; все ж,
Я сподіваюсь, ох, я сподіваюсь,
Що не мені вони віщують лихо!

Отелло
Мовчи, ні слова!

Дездемона
Я мовчу. Що сталось?

Отелло
Ту хустку, що любив я й дав тобі,
Дала ти Кассіо?

Дездемона
О ні, клянусь!
Клянусь душею! Запитайте в нього.

Отелло
Опам'ятайся, люба! Стережись
Давать брехливу клятву! Ти лежиш
На ложі смерті!

Дездемона
Ложі смерті? Як?
Чи зараз маю я померти?..

Отелло
Зараз.
Тому покайся у своїх гріхах.
Не заперечуй їх і не клянись,
Бо це не допоможе. Знаю все.
Ти рішення мого не похитнеш,
Не зміниш. Хоч над силу цей тягар,
Але ти вмерти мусиш.

Дездемона
Боже мій!
О, зглянься, милий боже!

Отелло
Я кажу —
Амінь.

Дездемона
Ви зглянетесь на мене теж!
Ніколи вас не ображала я;
І Кассіо любила тільки так,
Як бог заповідає нам любити
Усіх людей на світі. Я йому
Ніколи не робила подарунків.

Отелло
Так, небом присягаюся, що бачив
Мою хустину я в руках у нього!
О ти, облудна жінко! Ти мені
У камінь обертаєш серце; ти
Примушуєш те вбивством називати,
Що я вчинити мушу й що вважав
За жертву! Так! Я бачив хустку сам!

Дездемона
То він її знайшов; ніколи я
Йому її не дарувала.